Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Мораль як категорія міжнародних відносин: з історії американської думки





Елеонора Кучменко, доктор історичних наук, професор,

зав. кафедри гуманітарних дисциплін Університету «Україна»,

Борис Кучменко, кандидат історичних наук,

професор кафедри гуманітарних та соціально - економічних дисциплін

Київського національного університету внутрішніх справ

УДК 327

 

У статті розглядається історична еволюція однієї з моделей світо регуляції

в міжнародних відносинах - морально - етична норма як форма світового регулювання;

досліджується американська думка з цього питання.

 

Ключові слова: мораль, морально-етична норма, міжнародні відносини.

 

Використання сили в міжнародних відносинах завжди викликало стурбованість, яка гранична з небезпекою насамперед тому, що кінцевий результат подібної акції в одних випадках був украй невизначеним, в інших - надзвичайно руйнівним. До того ж сила (і насамперед військова сила) на світовій арені - одна з найнестійкіших категорій. Доля Стародавнього Риму, Оттоманської імперії, Третього рейху, Радянського Союзу виявляє це повною мірою. Міжнародні конструкції, які будуються виключно на силовій основі, починають розвалюватися, як тільки виявляється слабкий елемент якоїсь несучої опори. Доводиться враховувати, що нині силова (тим більше військово - силова) орієнтація міжнародних відносин загалом продовжує викликати певні настороженість і скептицизм. Настороженість тому, що жорсткий прагматизм у стилі «real - politik» не завжди збігаються із цінностями сучасних суспільств, цінностями, які нині утверджуються не тільки на національному, а й - переважно - і на інтернаціональному

рівнях. Скептицизм породжуються тим, що силова рівновага непостійна й короткотривала (щодо історичного виміру), а її порушення перманентні і надзвичайно деструктивні, у тому числі і для самої системи міжнародних відносин.

Із розвитком науково - технічної революції формування сили у зовнішньому світі обходиться державі дедалі дорожче. Побічні наслідки силової орієнтації міжнародних відносин у вигляді недовіри, протиборства, гонки озброєнь зумовлюють ситуації, коли засіб перетворюється на самоціль. До того ж, багато нових викликів національної (міжнародної) безпеки (екологічні, техногенні, демографічні проблеми, зміни етнічного балансу в регіоні і якщо в рамках національної території, розпад держав, голод, інтернаціоналізація мафіозних структур, розповсюдження по Землі зброї масового враження, антиглобалізм, тероризм і т. ін.), з якими постійно стикається міжнародна спільнота, часто не можуть бути вирішені у межах силової взаємодії клубу обраних.

Більше того, в демократичних суспільствах (передусім західних), які досягли певного рівня культурного розвитку, матеріального благополуччя, зросло несприйняття насилля як засобу для досягнення національної мети. В результаті розчарування в цинічній внутрішній і зовнішній політиці, потреба в якій зазвичай виправдовувалась необхідністю тверезо дивитися на світ, скандалів, які в сили цього виникають і процвітають на ґрунті прагматичної, але абсолютно без моральної поведінки ряду національних лідерів (які наділені тягарем уседозволеності), різко підвищився інтерес до моральної сторони політичної діяльності як в середині країни, так і на міжнародній арені. Свідченням цього є, наприклад, у США уотергейтська справа, яка призвела до вимушеної відставки президента Р. Ніксона, рівно як і розслідування адміністрацією Дж. Картера і Конгресу США діяльності (таємних операцій) ЦРУ, спроби імпічменту президента У. Клінтона. Результати розслідувань шокували американське суспільство своїм цинізмом і укріпили позицію тих, хто вимагав проводити як внутрішню, так і зовнішню політику відповідно до морально - етичних цінностей, що утвердились у американському суспільстві.

Криза силових орієнтацій у зовнішньому світі, судячи за все, насувається. Проте це не означає, що можливість силових рішень у міжнародних справах виключається. Подібні висновки були б передчасні, але, тим не менш, криза що насувається, породжує необхідність у наявності певних рамок застосування сили, рівно як і пошуку принципово інших засобів вирішення проблем, що виникають у міжнародному співтоваристві.

Потреба ввести якісь норми поведінки держави у зовнішньому середовищі, в системі взаємовідносин з іншими країнами, їх об'єднаннями (союзами, коаліціями), в ході вирішення проблем які виникають у зовнішній сфері на сьогодні. Коли об'єктивно виникла система міжнародних відносин, тобто, з'явилося дві і більше держави, які так чи інакше взаємодіяли (негативно чи позитивно, не має значення) одна з іншою, то їм виникла потреба якось кодифікувати свої відносини, увести в них якісь правила, установити якісь рамки. Можна припустити, що ці держави укладали між собою договори, які, мабуть, уже тоді містили принципи (норми поведінки), на основі яких обидві держави були готові будувати (розвивати) і далі свої відносини. У цьому плані норми на міжнародній арені являють собою звід правил поведінки держави у зовнішньому світі взагалі, по відношенню одна до одної, у певних ситуаціях (насамперед конфліктних), рівно як і по відношенню до проблем, які виникають між окремими країнами (чи їх групами), зокрема способом вирішення цих проблем.

Правила (норми) - це загальні імперативні принципи, які наказують чи дозволяють певним класам людей чи їх групам, організаціям поводитися певним чином. Для забезпечення нормального стану суспільства, співтовариства, міжнародних відносин, для запобігання в них хаосу порядок підтримується не просто почуттям спільного інтересу, але й правилами, які чітко окреслюють тип поведінки, яка б забезпечувала порядок. Правила відіграють вирішальну роль у житті суспільства (чи співтовариства) тільки за умови, що вони ефективні. Дієвість правила не зводиться лише до виконання його тими людьми чи групами, до яких воно звернуто; природна річ і те, що будь - яке правило поведінки час від часу порушується, і якщо б було б неможливо відрізнити реальне правило поведінки від того, яке запропоновано, то не було б і сенсу в цьому правилі. Але для того, щоб правило діяло в суспільстві (співтоваристві держав), воно потребує, щоб йому якоюсь мірою підпорядковувались. Більше того, необхідність подібного підпорядковування має усвідомлюватись як важливий фактор у розрахунках тих, до кого воно звернуто, і навіть тих, хто вирішує порушити його. Необхідність дотримання правил породжує необхідність умов, організаційних форм. інститутів, які б не тільки контролювали виконання правил, а й створювали умови для їх ефективного функціонування. Ці умови включають низку вимог, без виконання яких наряд чи можна очікувати, що правила поведінки будуть ефективними. Основними серед цих вимог мають бути такі:

 

• правила повинні бути створені; інакше кажучи, вони мають бути сформульовані та проголошені в якості таких заради дотримання нормального стану суспільства;

• вони повинні бути комунікативними: їх потрібно викласти чи оголосити таким чином, щоб їх зміст був зрозумілим тим, до кого вони адресовані;

• вони мають бути доповнені адміністративними структурами для того, щоб їх положення дотримувалися певним чином і у всій повноті. Йдеться про правила, що забороняють чи обмежують насилля в сучасних суспільствах (державах), наприклад, щоб бути ефективними, вони повинні передбачувати наявність поліцейських формувань, буцегарень, судів, адвокатів органів юстиції і т. ін. У міжнародному середовищі є свої засоби вимагати чи забезпечувати їх дотримання, хоча й тут можуть бути свої адміністративні структури, міжнародні суди. Отже, це наприклад, такі:

• інтерпретовані - це питання, що виникають з приводу змісту (інтерпретації) окремих положень правил, співвідношення між суперечливими правилами, критеріїв для визначення, чи мало місце порушення, чи ні; вони повинні вирішуватися, виходячи з передумов, що правила встановлюють усього лише лінію поведінки, а не її деталі;

• примусові у самому широкому розумінні цього слова; щоб бути ефективними вони повинні передбачати незворотність покарання за їх порушення чи недотримання, незалежно віт - того, приймають ці покарання форму примусу, будь - який інший вид санкцій, чи мають характер відчуження з боку осіб (груп), які повністю підпорядковуються цим правилам;

• легітимні в очах людей чи груп (суспільств, держав, міжнародного співтовариства), до яких вони звернуті; правила визнаються законними за умови, що члени суспільства (суб'єкти співтовариства) приймають їх необхідність чи якщо вони базовані на цінностях, які поділяє суспільство (співтовариством держав). Чим більш легітимні правила, тим менше їх ефективність залежить від санкцій чи примусу;

• мати здатність адаптуватися до потреб і обставин, що змінюються; вони самі повинні створювати «імпульси» до відміни чи видозміни правил, які уже віджили, заміни їх новими;

• «захищені» від будь - яких процесів у суспільстві, здатних «підірвати» їх легітимність чи ефективність. У будь_якому суспільстві (чи міжнародному співтоваристві) ефективність правил (норм) гарантується умовами, які створюються не самими правилами, а самим суспільством (міжнародним співтовариством) [1].

На думку професора Хедлі Булла, одного з найвідоміших представників сучасної британської школи теорії міжнародних відносин, «ці правила можуть мати статус міжнародного права, моральної норми, звичайної чи встановленої практики; чи вони можуть бути просто правилами що діють, чи «правилами гри», розробленими та прийнятими без формальної угоди, а в низці випадків - навіть без усної згоди» [2]. На його думку, дуже часто трапляється, що правила з'являються спочатку як діюча норма, потім стають сталою (узгодженою) практикою, потім набувають статус моральної норми, насамкінець вони можуть бути кодифіковані в юридичному документі, стаючи правом. Таким чином, схема ця могла б мати в кінцевому плані таке походження: спочатку це були моральні принципи, які відображали рівень соціального розвитку суспільства (держави, співтовариства держав) і як такі, що регулювали відносини суб'єктів всередині його; потім деякі з цих принципів виносилися зовні, у міжнародну сферу, де вони поступово чи відкидались, чи ставали загальноприйнятними правилами; потім ті з них, що були загальновизнаними, могли бути втілюваними у численних міжнародних договорах чи угодах, які в своїй сукупності торкалися б «законів» ведення війни, зокрема й на морі, узгодженого рівня озброєння, дипломатичного чи консульського статусу, відносин між воюючими та нейтральними країнами тощо. На думку американського професора

Майкла Хестера з Університету в Берклі, міжнародні норми - «це правила поведінки, які являють собою певні стандарти, що дають можливість шляхом порівняння оцінювати правильність чи неправильність поведінки держави на міжнародній арені» [3].

Упровадження певних норм поведінки держав на міжнародній арені історично пройшло декілька етапів. Воно просувалося від простого до складного, від моральних, часто абстрактних, формул до нормативної бази (яка мала свої градації), дедалі більш відбиваючи довгострокову, але конкретну зацікавленість більшості держав, усього міжнародного співтовариства у становленні стабільного світового порядку. Ці етапи відрізняються один від одного тим, що на кожному з них наголос робився чи на мораль (етику поведінки), чи на міжнародне право (спроби перевести звичаєве право на зовнішній світ), чи на нормативну систему.

На першому етапі подібний підхід до впровадження етики міжнародної поведінки, на думку його прихильників (а вони згодом сформувались у ліберальне направлення, в школу «політичного ідеалізму»), відображає сутність західної християнської цивілізації; вона розглядала людину як істоту, яка створена за образом і подобою до Бога, і таким чином здатної творити. Первородний гріх, на їхню думку, не дав людині деяких позитивних якостей, але усе ж таки людям була залишена здатність приймати на себе моральну відповідальність і організовувати світове товариство, яке засновувалось на моральній поведінці. Неминуче намагання людського розуму до абсолюту просувало людину в усі часи до напрацювання якоїсь універсальної, а значить, абсолютної етичної норми, здатної вдовольнити всіх і на всі часи. З уст Христа ця все загальність звучить так: «Таким чином, у всьому, як хочете, щоб з вами вчиняли люди, так вчиняйте і ви з ними; бо в цьому закон і пророки» [4]. Схоже, морально - етичне твердження знайшло своє вираження і у філософії, зокрема, воно присутнє і в категоричному імперативі Канта: «Чини згідно з такою аксіомою, керуючись якою, ти водночас можеш захотіти, щоб вона стала всезагальним законом» [5]. Відповідно до цих вказівок методологічною базою взаємовідносин держав на міжнародній арені певною мірою стає суб'єктивно трактований етичний фактор - мораль.

Мораль, як відомо, є однією з найбільш ранніх форм суспільної свідомості. Потреба суспільства у правилах, які регулювали б взаємовідносини (поведінку) людей, породжують мораль. Як тільки з'явилось суспільство, зразу стали розвиватися мораль і звичаї, які регулювали відносини людей одне з одним, до своїх соплемінників та іншим племенам. У будь_якому суспільстві мораль виростає у складну систему принципів, правил і норм поведінки, які відбивають економічне, суспільне становище та інтереси певних груп людей та охороняють устої даного суспільства. Багато хто з філософів часто посилаються на «довічну мораль», доводячи незалежність свідомості людей від їхнього суспільного буття. Вони стверджують, що мораль не пов'язана з реальними потребами та інтересами людей даної епохи і що вона випливає з таких позаматеріальних факторів, як абсолютний розум, абстрактна самосвідомість і т. ін. Марксизм_ленінізм такий погляд на мораль відкидав, стверджуючи, що вона не може бути позакласовою, що вона може відбивати лише інтереси певних суспільних груп.

Але якщо потреба суспільства у правилах, які регулюють поведінку людей, привели до виникнення морально_етичних норм, то чому ж ті самі потреби у взаємовідносинах держав не можуть привести до формування морально - етичних норм, які б визначали їх поведінку. І якщо морально_етичні норми неминуче присутні в житті суспільства, об'єднуючи під своєю егідою інтереси (які стикаються, а інколи й непримиренні) різних соціальних, політичних, національних (расових), професійних, вікових груп, то чому вони не можуть стати тією силою, на якій може покоїтись система міжнародних взаємовідносин, яка об'єднує різні національні інтереси (інтереси різних держав»)?

Мораль зазвичай розглядають як ту частину етики, яка у вигляді обов'язкових норм поведінки у змозі підтримувати чи поліпшувати якість міжлюдських і міждержавних відносин. Але на відміну від внутрішньодержавної сфери, де за багатьма моральними нормами стоїть сила примусової правової системи («диктатура закону»), на рівні міжнародної політики у державах немає захисних механізмів, які б можна було зіставитиза ефективністю. «Тому у даній галузі, - відмічає німецький професор Г. К. Кіндерманн із Мюнхена, - існує значна невпевненість і замкнутість діючих осіб у собі. Протягом століть міжнародна політика не мала нестачі у гуманістично вмотивованих та раціонально складених проектах поліпшення світу. Але жоден з них, на жаль, так і не був реалізованим на практиці» [6].

І все ж прихильники моральної доктрини декларують, що мораль і розум неминуче повинні бути присутніми у міждержавних відносинах і справити стримуючий вплив на національний егоїзм. Вони вважають, що державам у своїх взаємовідносинах потрібно було б керуватися такими принаймні нормами, як вірність зобов'язанням і справедливості. За словами третього американського президента Томаса Джефферсона, існують «одна і та ж система етики для людей і для держав: бути шляхетними, бути вірними всім прийнятим на себе зобов'язанням за будь - яких обставин, бути відкритими та великодушними, що в кінцевому підсумку і рівною мірою послужить інтересам і тим і тим» [7].

Прийшовши від батьків_засновників США, подібне політичне мислення збереглося і в наступних поколіннях американського істеблішменту. Так, виступаючи проти грубого матеріалізму, прагматизму та цинізму у міжнародних відносинах, американський дослідник (ліберального спрямування) Томас Мюррей відмічав, що «держава, яка планує свою політику лише на основі технічних і бюджетних можливостей і механічних компромісів, не може тривалий час здійснювати динамічний і конструктивний вплив на історію» [8]. Тому він категорично стверджував, що лише мораль і моральний фактор можуть стати тією основою, навколо якої повинні будуватися зовнішня політика і міжнародні відносини. Дороті Фосдік, дослідник, яка стояла у витоках американського «політичного ідеалізму», обґрунтовуючи необхідність примату морально-етичних норм у зовнішній політиці, писала з цього приводу таке: «При проведенні міжнародної політики одні ідеї підходять більше, ніж інші, і нашим обов'язком є відшукування цих більш підходящих ідей» [9]. Той самий Мюррей, продовжуючи цю думку, підкреслював: «Ми забули, що методи сили, які застосовуються, порушуючи канони справедливості, підривають моральні основи всього будинку цивілізації, які вони повинні захищати» [10]. І далі він продовжує: «Люди можуть цілком щиро не доходити згоди про те, якими саме повинні бути моральні дії за тих чи інших обставин, особливо коли мова йде про складні проблеми. Але ці розбіжності ніяк не передбачають відмови від зобов'язання піддавати основні політичні кроки аналізу у світлі моральних цінностей» [11]. Американський професор Ф. Танненбаум вже у роки «холодної війни» закликаючи до об'єктивної оцінки міжнародної ситуації, попереджав своїх співвітчизників про небезпеку «гордовитості сили». «Для нас безпека мислима тільки у світі справедливості, - писав він. - Сила, добута шляхом завоювання, експлуатації та зловживання, є небезпечною саме тому, що вона несправедлива і повинна неминуче зникнути при зіткненні з критичною ситуацією» [12]. Видатний американський соціолог Д. Перкінс стверджував, що «ідеї та ідеали в поєднанні з певними моральними передумовами є найважливішими факторами у здійсненні дипломатії». На його думку, «в еволюції американської суспільної думки щодо Першої світової війни велику роль відіграло «почуття демократичної моралі» [13]. Представники американських лібералів, до яких належать багато з авторів, яких тут процитовано, закликають запобігати політичним конфліктам, ґрунтуючись не стільки на насиллі та примусу, скільки на моралі та законі, які можна підтримувати при допомозі міжнародних організацій і договорів. Не випадково прихильники цього напряму зовнішньополітичного мислення США як одне із джерел сили нації називають морально - етичні норми.

У методологічному плані прихильники такого підходу йдуть не стільки від реальності міжнародного життя, скільки від ідеалу міжнародних відносин, який вони самі створили і який може бути досягнутий і підтримуватися саме дотриманням державами певних моральних і етичних установок, якими вони повинні керуватися насамперед у відносинах одна з одною, у підході до вирішення спірних міжнародних проблем. Відомий російський філософ Вол. Соловйов писав на зламі ХІХ ст.: «Здрава політика є лише мистецтво найкращим чином здійснювати моральні цілі у справах народних і міжнародних. Тому керівним мотивом зовнішньої політики повинні стати не користь, не національне самолюбство, а долг і обов'язок» [14].

Проте на цьому першому етапі норма у міжнародному середовищі мала не стільки прикладне, скільки ідеологічне навантаження. Відповідно до тієї ж християнською моралі міжнародні відносини розглядалися як арена протиборства добра і зла, різних систем цінностей, що закладені в систему державного будівництва й управління. Так, батьки_засновники американської революції виводили часті виникнення війн у Європі із політичних режимів, які переважували на континенті і які відкидали свободу і людську честь. «Оскільки війна і є система світового управління старої конструкції, - писав Томас Пейн, «барабанщик» американської революції, - ворожнеча, яку нації відчувають одна до одної, є просто породженням політики власних урядів і наслідком їхніх підбурювань з тим, щоб зберегти дух системи... Людина не є ворогом людині, а лише стає такою внаслідок фальші системи управління» [15]. Саме уявлення про те, що «світ залежить насамперед від поширення демократичних інститутів, залишається наріжним каменем американського мислення майже до наших днів. Загальноприйнята американська мудрість говорить, що демократичні країни одна проти одної війни не ведуть» [16], - підкреслює навіть такий послідовний прихильник «real - politik», як Г. Кіссінджер.

Згідно з таким моральним підходом передбачалося, що у світі (є) гарні, правильні держави і були (є) держави погані і неправильні. І завдання поведінковських норм у системі міжнародних відносин зводилося не стільки до того, щоб в цих умовах (існування «поганих» и «гарних» держав) знайти шляхи і засоби їх взаємодії на міжнародній арені, скільки у тому, щоб створити можливості для переробки «поганих» держав у «гарні». Відголоски цього етапу були особливо помітні в роки «холодної війни». Достатньо згадати виступи в англійському парламенті американського президента Р. Рейгана (1982), який дав характеристику тодішньому Радянському Союзу як «імперії зла», від якої йде негатив по усьому світу. І подібна ситуація, вважав і Р. Рейган, і його оточення, буде здійснюватися до того часу, поки радянський народ не знищить свою систему цінностей. Москва платила Вашингтону тією ж самою монетою, стверджуючи, що все зло у світі йде від американського (західного) імперіалізму і лише остаточна перемога соціалізму у всьому світі принесе людству всебічний мир, безпеку і процвітання. Про «вісь зла» (яка складалася з Іраку, Ірану, Північної Кореї) говорив вже у 2002 р. президент Дж. Буш - мол. Сучасний розподіл Заходом (насамперед США) світового співтовариства на держави правильні и держави - ізгої також говорить про живучість критеріїв, якими користувалися на першому етапі при впроваджені норм поведінки держав на міжнародній арені.

Іншим наслідком підходу до міжнародних відносин, з погляду морально - етичних норм, добра і зла, є на цьому етапі месіанізм у зовнішній політиці низки держав. Найяскравіше наслідки подібного підходу простежуються в американській концепції «явного приречення» (Manifest Destiny), яка передбачає, що США є богом обрана країна, що покликана нести у світ добро і боротися зі злом. При цьому передбачається, що саме США будуть судити і визначати, що є добром на міжнародній арені, і що є злом. Цей месіанський порив у зовнішній політиці США виникав періодично, починаючи з виходом країни на міжнародну арену під кінець Першої світової війни (пропозиції американської делегації на Паризькій конференції 1919 р.). Після закінчення Другої світової війни адміністрація Г. Трумена проголосила, що вона готова перебудувати весь світ за американським зразком. В одному зі своїх виступів тодішній президент США стверджував, що «увесь світ повинен прийняти американську систему. Ця американська система виживе в Америці тільки в тому разі, якщо вона стане світовою системою» [17]. Поза тим дещо схоже стверджували і більшовики у Радянському Союзі, коли неодноразово говорили про те, що люди (народи) прийдуть до щастя і безпеки лише тоді, коли зникне вороже оточення і реальний соціалізм переможе в усьому світі. Американський дослідник Р. Габріель, писав у 1956 р.: «Стара концепція місії Америки поширити демократичну свободу на увесь світ за необхідністю стала у століття насилля і революцій головною рушійною силою реалістичної політики у міжнародних справах» [18]. З цим повністю був згодний і Д. Ф. Даллас, який стояв у керма американської зовнішньої політики у 1950 -ті роки. «Головна наша сила, - стверджував він, - це здатність розглядати ідеали моралі, які повинні були б стати переважаючими» [19]. Мотиви великодержавного месіанства були чітко помітні у кампанії на захист прав людини в усьому світі, проголошеної президентом Дж. Картером, рівно як і в рейганівській пропаганді американської (західної) системи цінностей. До речі, слід відмітити, що в сучасних російських пошуках національної ідеї також багато чого йде від ідеї месіанства (візантійського типу: Москва - Третій Рим).

Таким чином, можна припустити, що подібний підхід до створення нормативної бази міжнародної поведінки держави, базованої на морально - етичних цінностях, не тільки створював вдалий привід для критики, але й у низці випадків (на окремих етапах становлення) фактично і дискредитовував цей напрям теоретичної думки. Представники «політичного реалізму» були особливо безжалісні до «моралістів», як вони їх називали.

 

В статье рассматривается историческая эволюция одной из моделей мирорегулирования

в международных отношениях - морально - этическая норма как форма мирового регулирования;

 исследуется американская мысль по этому вопросу.



Номер сторінки у виданні: 69

Повернутися до списку новин