Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Трансформація функцій політики в умовах глобалізації





Тетяна Мармазова, кандидат історичних наук,

проректор Донецького національного університету

УДК 32:316.42

 

У статті автор досліджує особливості функцій політики за умов цивілізаційних змін.

Зосереджено увагу на процесі глобалізації, що здійснює визначальний вплив на розвиток

світової цивілізації та функціонування кожної країни окремо. Визначено, що глобалізація

має безпосередній вплив на трансформацію функцій політики в умовах кардинальних змін

цивілізаційної архітектури.

 

Ключові слова: політика, глобалізація, конвергенція, цивілізаційні трансформації.

 

Останні десятиріччя минулого століття позначилися кардинальними змінами характеру, спрямування й обґрунтування розвитку цивілізаційних процесів. Названі трансформації стали однією з причин посилення наукового дискурсу в рамках соціально - гуманітарних наук (історії, філософії, політології, соціології, культурології та інших). Однією з найвизначніших змін загальноцивілізаційного поступу стає конвергенція - зближення критеріїв політичного, економічного, соціального, духовно - культурного розвитку різних країн, регіонів, світу загалом. Конвергенція може розглядатись у багатьох аспектах, зокрема - глобалізаційному. Як зазначають авторитетні російські дослідники Є. Рашковський та В. Хорос: «Процес глобалізації має неоднозначний кризовий характер. Включаючи цивілізації у загальносвітовий розвиток, він одночасно, оскільки відбувається у формі активної, іноді агресивної експансії західного світу, пригнічує їх. Проте ця обставина стає для даних цивілізацій не лише пригнічуючим, але й мобілізуючим фактором, стимулюючи інтерес до цивілізаційної проблематики» [8, с. 33-34].

Саме тому дослідження особливостей функцій політики за умов цивілізаційних змін видається, на наш погляд, неможливим без урахування впливу такого феномену, як глобалізація. Адже глобалізація сьогодні є тим процесом, який здійснює визначальний вплив на розвиток світової цивілізації загалом та на функціонування кожної окремої країни зокрема. Означений вплив глобалізації поширюється на всі сфери функціонування будь - якого суспільства, у тому числі на царину політики. Отож, безперечним є те, що глобалізація має безпосередній вплив на трансформацію функцій політики в умовах кардинальних цивілізаційних змін.

Підтвердженням цієї наукової позиції може слугувати запропонований Є. Рашковським та В. Хоросом далі поданий методологічний підхід щодо аналізу феномену цивілізації. На думку російських учених, при здійсненні дослідження цивілізації потрібно виділяти її «ядро» - центральну систему цінностей та інституцій, які визначають ключові сфери цивілізаційного розвитку. Є. Рашковський та В. Хорос включають у «ядро» цивілізації такі «вузли ідей і відносин»:

«Людина - Святиня,

Людина - природа,

Людина - суспільство, тип влади, екзистенціальна сфера».

Серед «ядерних» інституцій цивілізації російські автори називають політичні структури [8, с. 38]. Таким чином, актуальність вивчення трансформації функцій політики у контексті розгляду цивілізаційних змін та глобалізації, у межах як суто політологічних наукових пошуків, так і міждисциплінарних досліджень не викликає сумнівів.

Метою пропонованої статті є розгляд особливостей трансформації функцій політики за умов розгортання процесів глобалізації у загальноцивілізаційному контексті. Завданнями запропонованого дослідження є:

• з'ясування специфіки сучасних дослідницьких підходів до розуміння понять «цивілізація», «глобалізація» та «глобальне управління»;

• розгляд процесів трансформації держави та її функцій під впливом глобалізаційних перетворень;

• аналіз змін у структурі та функціональній царині політики в останні десятиріччя;

• виокремлення взаємозв'язку та взаємодії процесів глобалізації і демократизації у сучасному світі з погляду здійснення функцій політики.

Основу джерельної бази цієї статті становлять як монографічні роботи, так і дослідження, представлені у наукових періодичних виданнях («Свободная мысль», «МЭиМО»). Так, у монографіях авторитетних вітчизняних вчених І. Воронова «Глобалізація і політика: реалії і перспективи соціальних трансформацій» та А. Гальчинського «Глобальні трансформації: концептуальні альтернативи. Методологічні аспекти», а також американського професора Д. Герда «Демократія та глобальний устрій» запропонований фундаментальний аналітичний розгляд процесу глобалізації загалом та окремих її аспектів і проявів у різних царинах розвитку сучасної цивілізації. Систематизації напрацювань вітчизняних та зарубіжних дослідників, більш поглибленому вивченню політичних і соціальних наслідків глобалізації присвячені праці В. Дахіна, Г. Дилігенського, М. Лебедєвої, Є. Рашковського, В. Тургаєва, В. Хороса та інших вчених.

Окремо слід відмітити роботу класика сучасної політології А. Етціоні «The Limits of Privacy», в якій окреслюються ті політичні і соціальні зміни, які позначали поступ світової цивілізації в останні десятиріччя минулого століття.

В останні десятиріччя термін «глобалізація» є одним з найуживаніших у політологічному лексиконі. На нашу думку, глобалізацію як процес та результат загальноцивілізаційних змін варто розглядати більш системно й комплексно. Тому глобалізацію можна визначити як «об'єктивний процес формування єдиного світового економічного, фінансового, інформаційного і гуманітарного простору, який зумовлює зниження ролі державних бар'єрів на шляху руху інформації, капіталів, товарів і послуг, а також збільшення ролі національних інститутів регулювання економіки» [1, с. 8].

Французький фахівець у царині соціології міжнародних відносин Б. Баді виділяє такі три виміри глобалізації, які можуть суттєвим чином впливати на зміну сутності та функціональних властивостей політики. По-перше, глобалізація є історичним процесом, відповідно всі її наслідки потрібно розглядати з урахуванням історичних умов і особливостей. По-друге, «глобалізація означає гомогенізацію світу, життя за єдиними принципами, прихильність до єдиних цінностей... прагнення все універсалізувати», що, безумовно спричиняє ще більшу уніфікацію функцій політики. По- третє, «глобалізація - це визнання зростаючої взаємозалежності, головним наслідком якої є підрив, руйнування національного суверенітету під натиском дій нових акторів загальнопланетарної сцени - глобальних фірм, релігійних угруповань, транснаціональних глобальних фірм (мереж), які взаємодіють на рівних засадах не тільки між собою, але й із самими державами - традиційними суб'єктами міжнародних відносин» [1, с. 8-9]. Таким чином, під впливом глобалізації кардинально змінюються суб'єкти політики, що призводить до трансформації традиційних політичних функцій, зокрема тих, що пов'язані зі здійсненням державного управління.

У сучасній західній науковій літературі підвищена увага приділяється саме вивченню особливостей втрати традиційних функцій державного управління у царині політики на користь зростання ролі транснаціональних корпорацій та інформаційних мережевих структур. Така трансформація у царині функціонування політики відбувається також під впливом якісної зміни співвідношення між економічними, соціальними і політичними формами влади, коли дедалі більшою мірою даються взнаки їхні взаємопроникнення й інтеграція. Як зазначає один із найбільш відомих й авторитетних американських політологів Ф. Фукуяма, ХХІ століття - це епоха глобальної конвергенції політичних, економічних та соціальних інститутів [2, с. 284].

На рівні функціонування транснаціональних корпорацій і мережевих структур подібна конвергенція є найбільш наочною. Тому названі суб'єкти варто розглядати як особливі інструменти реалізації новітніх функцій політики, яка набуває і нових форм, і нового наповнення. Політика поступово втрачає ознаки масовості, стаючи більш індивідуалізованою та мозаїчною, антропоцентричною. Розширюється розуміння демократії як безпосередньої участі громадян у прийнятті важливих політико-управлінських рішень. За цих умов спостерігається стирання меж між політичною системою (передусім державою як її осереддям) та громадянським суспільством.

Глобалізаційні процеси стали одним із тих чинників, які зумовили трансформацію класичної держави та формування держави постіндустріалізму, що спричинило необхідність переосмислення функцій власне держави, а також функцій політики і влади. Отож, функціональна єдність політики, держави та влади під впливом глобалізації, з одного боку, зазнає дедалі більшої уніфікації на основі ідеології євроцентризму, а з іншого - поступово зростає значення принципів нестандартності, гібридності та розмаїття в політичному житті сучасного світу. Означені тенденції сприяють і тим змінам, які можна спостерігати у царині цілеспрямованості як політики загалом, так і влади та держави зокрема. На думку знаного українського вченого А. Гальчинського сьогодні відбувається «пошук таких інституційних механізмів, які б, з одного боку, наближалися до глобальних визначень, а з іншого - дедалі більшою мірою підпорядковувалися б завданням збагачення та розвитку особистості, її утвердження як «центра перспективи», створенню для цього відповідного життєвого простору» [2, с. 278]. Такі новітні світоглядні пріоритети у світі політики, безумовно, не можуть не вплинути і на її функціональні особливості.

Політика, як вже зазначалося, стає більш індивідуалізованою під впливом глобалізації. Саме глобалізація прискорює процес послаблення зв'язків особистості з політичним і соціальним середовищем, які вже не пропонують, як раніше, чіткої, визначеної системи норм, цінностей, стандартів поведінки. Глобалізація значною мірою прискорює цей процес, сприяючи примноженню соціальних зв'язків індивіда. «Об'єктивне значення індивідуалізації полягає в тому, що вона підвищує відповідальність особистості за власну долю, роль її самовизначення, самостійного вибору нею моделей поведінки, цілей, цінностей», - пише російський дослідник Г. Дилігенський [5, с. 6]. Таким чином, глобалізація в антропологічному вимірі політики зумовлює своєрідне «розмивання» гуманітарних функцій політики, посилюється одночасна дія протилежних тенденцій у політичному житті. Тому політика стає цариною суспільного життя, яка характеризується варіативністю, невпорядкованістю, непередбачуваністю свого розвитку.

Російський дослідник соціальних і політичних наслідків глобалізації В. Дахін переконаний у тому, що головним результатом розгортання глобалізаційних процесів у сучасному світі є соціально_політична та культурно_ідеологічна криза. Ознаками такої системної світоглядної та управлінської кризи вчений називає зростання нетерпимості, ксенофобії, впливу радикальних й екстремістських сил, кризові явища, які спостерігаються у культурі постмодернізму, інтернаціоналізація позасистемних соціальних і політичних рухів. До того ж спостерігається нівеляція традиційного політичного спектра у багатьох державах світу, коли частина маргінальних політичних груп стають системними силами, одержують значну соціальну підтримку у суспільстві, за рахунок чого перетворюються на парламентські сили.

Подібні процеси В. Дахін характеризує як «ерозію демократії як способу життя і політичної влади» [4, с. 12-13]. Як бачимо, глобалізаційні виклики не просто змінюють сутність політики, вони висувають у царині політичного вимоги нагального перегляду соціальних функцій політики з метою запобігання політичній дестабілізації та радикалізації соціальних відносин у сучасному суспільстві як на рівні національно_державного розвитку, так і у світових масштабах.

Вимоги перегляду та вдосконалення соціального змісту функцій політики зумовлюються такими елементами глобалізації, що їх виокремлює американський політолог Д. Гелд, досліджуючи взаємозв'язок між розвитком демократії та процесами глобалізації. По-перше, глобалізація змінює «природу, межі та можливості сучасної держави, коли опиняються під загрозою і в деяких сферах знижуються її «регулятивні» можливості...». По-друге, глобалізація формує феномен глобальної взаємопов'язаності, яка «створює між державами та їх громадянами ланцюги взаємозалежних політичних рішень і наслідків, змінюючи природу та динаміку самих національних політичних систем...». По-третє, глобалізація спричиняє утворення нових культурних і політичних особливостей, «що змушує велику кількість локальних і регіональних груп, рухів та націоналістичних течій ставити під сумнів державу як представницьку та відповідальну систему влади» [3, с. 160].

Трансформації владних структур під впливом глобалізації призводять до того, що починає ставитися під сумнів сучасна держава як неупереджений і привілейований конституційний устрій. Поняття суверенітету як необмеженої, неподільної та виключної форми державної влади поступово витісняється. Саме на цьому акцентує увагу авторитетний американський політолог З. Бжезінський у дослідженні «Вибір. Світове панування або глобальне лідерство», зазначаючи, що глобалізація «стимулює суперечливі процеси, що призводять до ерозії традиційних державних суверенітетів», загрожує «втратою національного контролю над основними економічними та соціальними цінностями» [2, с. 279]. Це неминуче призводить до нагальної необхідності переосмислення сутності політики, її завдань та функцій.

«Глобалізація - це якісний стрибок у ту чи іншу царину суспільного розвитку». «Глобалізація руйнує національні кордони, підриває засади національного суверенітету, формуючи фундамент нової, глобальної спільності». Ці та подібні твердження сьогодні розглядаються як аксіоми. Проте неупереджений аналіз вимагає більш критичного погляду на сутність та наслідки процесів глобалізації у сфері політики. Так, російський учений С. Чугров справедливо наголошує: «незважаючи на те, що родовою ознакою глобалізації є розмивання національних кордонів, ще немає переконливих прикладів того, що національні кордони були зруйновані під тиском глобалізаційних процесів і що національна держава готується до відмирання». На підтвердження своїх слів російський автор наводить думку впливового західного дослідника П. Ратленда про те, що «глобалізація частіше супроводить саме пожвавлення, а не затухання націоналістичних тенденцій» [11, с. 20, 19].

Наприкінці минулого століття у політологічному дискурсі з'явилося нове поняття - «глобальне управління» (англ. global governance). Сьогодні можна виділити кілька підходів до розуміння сутності глобального управління. Перший підхід акцентує увагу на необхідності формування єдиного світового уряду. Проте вказана точка зору має значно більше противників, аніж прихильників. Прибічники другого підходу пропонують здійснити реформування міжнародних організацій, передусім ООН, яка має постати як реальний центр світового управління, а її структурні підрозділи та інституції мають виконувати функції своєрідних «міністерств» та «відомств». Варто зауважити, що у такого підходу до розуміння глобального управління також є чимало опонентів і критиків, адже надцентралізація в межах функціонування єдиної міжнародної організації є фактично неможливою за сучасних умов [6, с. 317].

Російська дослідниця М. Лебедєва визначає такі параметри глобального управління:

• участь різних акторів;

• відсутність ієрархічності зв'язків між ними;

• розмаїття форм і методів взаємодії;

• використання перемовин для узгоджень [6, с. 324].

Дослідження перспектив упровадження в політичну практику механізмів глобального управління пояснюється тим, що глобалізація відкриває перед людством цілу низку проблем, вирішення яких неможливе без суттєвої переорієнтації політики загалом та окремих її напрямів. Вимога перегляду функцій політики за умов розгортання процесів глобалізації зумовлюється також необхідністю вирішення тих глобальних проблем, які постали перед людством в остання десятиріччя минулого століття. Науково_теоретичне обґрунтування основних шляхів подолання глобальних проблем сучасності безпосередньо пов'язано із діяльністю всесвітньовідомого Римського клубу, ініціатором створення якого був успішний італійський бізнесмен Ауреліо Печчеї. Римський клуб - це асоціація, яка опікується вивченням світового розвитку та його проектування на ХХІ століття. У своїй роботі Римський клуб керується такими цілями:

• запропонувати суспільству методику, за допомогою якої можна було б науково обґрунтувати проблеми людства, пов'язані з обмеженістю ресурсів Землі, бурхливим зростанням виробництва і споживання;

• сприяти усвідомленню тих проблем, які виникли перед людством і шляхом впливу на суспільну свідомість спонукати людей до виправлення поточної ситуації;

• визначити для суспільства заходи доцільного управління, досягнення «глобальної рівноваги» [9, с. 3].

Однією з найнагальніших проблем сьогодення, пов'язаних із розгортанням глобалізацій них процесів та необхідністю перегляду базових функцій політики, зокрема в рамках досліджень Римського клубу, є екологічна проблема. В останні десятиріччя проблеми екології стають складовою частиною світової політики, внаслідок чого починається формування екополітики на рівні функціонування політичного життя та екополітології на рівні теоретико - практичних досліджень. Екологічна безпека людства здійснюється передусім політичними засобами на основі дотримання балансу інтересів всіх держав світу та розширення міжнародного співробітництва. Тому можна вести мову про виокремлення та становлення такої важливої функції політики, як функція забезпечення екологічної рівноваги у суспільстві. Названа функція політики покликана сприяти вирішенню таких завдань:

• ефективна реалізація екологічної політики;

• дотримання співвідношення між владою та знанням;

• забезпечення адекватності чинних політичних інституцій завданням сталого розвитку та переходу до нової епохи життя людства - епохи  ноосфери [10, с. 18, 19].

Таким чином, глобалізація як загальноцивілізаційний процес, з одного боку, та як прояв трансформаційного розвитку сучасної світової цивілізації, з іншого, не лише викликала надзвичайну інтенсифікацію світових зв'язків, що швидко перетворює нашу планету в єдиний економічний й інформаційний простір. Глобалізація, до того ж, стала поштовхом для кардинальної трансформації політики загалом та політичних інституцій і соціальних взаємодій у царині політики зокрема. При цьому спостерігається зміна наукових підходів щодо тлумачення сутності політичних інституцій. Так, один із найбільш авторитетних російських політологів Г. Дилігенський пропонує значно розширити поняття «політичні інституції», включивши в нього, окрім «жорсткого» компонента (політичні структури та політико_правові норми, що є рамками, інструментом, каналом і ареною політичної діяльності), «м'які» елементи - прийняті у суспільстві «норми і правила гри, які регулюють соціально - політичну активність індивідів і груп» [7, с. 5].

На наш погляд, такий підхід є особливо слушним саме в контексті дослідження трансформації функцій політики за умов цивілізаційних змін. Адже розгортання цивілізаційних змін загалом та глобалізаційних процесів зокрема призводить до того, що еталоном сучасних політичних інституцій стає парламентсько - представницька демократія. Парламентсько_представницька демократія передбачає налагодження ефективного та дієвого зворотного зв'язку між політичною системою та громадянським суспільством, що підвищує такі характеристики політики, як гнучкість і еластичність. «Глобалізація диверсифікує рівні управління і політичних акторів, значна частина функцій переноситься як «нагору» - до наднаціональних органів, так і «донизу» - до регіональних і місцевих влад», - так пояснюють підвищення рівня гнучкості й еластичності політики під впливом глобалізації російські вчені - автори монографічного дослідження «Політичні інститути на рубежі тисячоліть» [7, с. 7-8, 5].

Зростання гнучкості й еластичності політики зумовлює трансформацію таких її функцій, як сприяння суспільній консолідації, оптимізація управління та взаємодії соціальних і політичних акторів. Реалізація названих функцій поступово переноситься з царини повноважень держави до сфери впливу громадянського суспільства. Відбувається, з одного боку, розширення сфери публічного життя індивіда, зокрема так званої добровільної соціальності, а, з іншого, спостерігаються пошуки нових форм демократії (інституціональних та процедурних). За визначенням одного з провідних політичних теоретиків сучасності А. Етціоні, пошук «нового коммюнотаризму», який зумовлює сьогодні трансформацію функціональної царини політики, визначається обмеженням домінуючої ролі «приватності» («privacy») у житті індивіда та соціуму [12, с. 24] 

Подібні зміни можуть вказувати також на розширення варіативності загальноцивілізаційного розвитку загалом та розгортання процесів демократизації і глобалізації зокрема у найближчому майбутньому. Отож, на переконання автора, при здійсненні подальших досліджень розглядуваної проблематики варто проаналізувати зміни функціональної сфери політики (функцій політики) не лише як наслідки, а й як причинні чинники цивілізаційного розвитку тієї чи іншої країни або всього світу. Перегляд специфіки причинно_наслідкових зв'язків функціонування політики у контексті аналізу цивілізаційних трансформацій може дати поштовх до розширення методологічної бази, категоріального апарату та предметної царини таких досліджень.

 

В статье автор исследует особенности функций политики в условиях

цивилизационных изменений. Сосредоточено внимание на процессе глобализации.

Определено, что она имеет непосредственное влияние на трансформацию

функций политики в условиях кардинальных цивилизационных изменений.



Номер сторінки у виданні: 81

Повернутися до списку новин