Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

АНАЛІЗ ПІДХОДІВ ДО ПРАКТИКИ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ СОЦІАЛЬНОЇ ІЗОЛЯЦІЇ





                Ігор Жигаренко, здобувач кафедри психології Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля

УДК 316.6:159.922.62

 

В статті проведен аналіз підходів до практики ресоціалізації особистості в умовах соціальної ізоляції. Запропоновано програму соціально-психологічного тренінгу в системі засобів морального виховання засуджених при підготовці їх до виходу на свободу.

Ключові слова: особистість, ресоціалізація, соціальна ізоляція, психотерапія, психокорекція

 

В статье проведен анализ подходов к практике ресоциализации личности в условиях социальной изоляции. Предложена программа социально-психологического тренинга в системе средств нравственного воспитания осужденных при подготовке их к выходу на свободу.

Ключевые слова: личность, ресоциализация, социальная изоляция, психотерапия, психокоррекция.

 

The article analyzes the approaches to the resocialization of the individual in social isolation. Offered a program of socio-psychological training in the system of moral education of prisoners in preparing them for release.

Key words: personality, resocialization, social isolation, psychotherapy, psycho-correction.

 

Виправлення засуджених - нормативно закріплена мета, процес (реалізація встановлених у законі засобів) і результат діяльності органів та установ, які виконують покарання, що призводить до трансформації у засудженого негативних якостей особистості і психологічних новоутворень, орієнтуючи їх на правослухняну поведінку і позитивну правову активність самого засудженого для змін на краще [1].

Аналіз підходів до практики ресоціалізації особистості в умовах соціальної ізоляції показав, що доцільно звернутися до досвіду держав, які мають відповідні традиції. Є цілий ряд науково-дослідних робіт, що узагальнюють як зміст, так і ефективність психотерапевтичних програм у зарубіжних пенітенціарних установах. Аналіз відповідних програм показує, що вони покликані до вирішення таких завдань [2-4]: допомогти засудженим краще зрозуміти свою мотивацію, свої потреби і поведінку; допомогти їм діяти більш адекватно і ефективно в складних життєвих ситуаціях; стимулювати розуміння не тільки самого себе, а й інших людей; сприяти особистісному зростанню і максимально використовувати свої можливості в житті; вміти долати труднощі, незважаючи на негативне до себе ставлення і складні життєві ситуації; допомагати засудженим формувати реалістичну позитивну самооцінку та готовність нести відповідальність за свій власний вибір і поведінку. Що стосується теоретичних концепцій, на яких грунтуються психокорекційні програми для правопорушників, то вони відображають різноманіття загальноприйнятих наукових шкіл: психоаналіз (у класичному вигляді), трансактний аналіз Е. Берна і його послідовників, біхевіоризм і засновані на ньому підходи модифікації поведінки, гештальттерапію, раціональну терапію та ін. Жоден із прийнятих підходів не має істотної переваги над іншими. Ефективність психотерапії більшою мірою залежить від особистості злочинців і кваліфікації психологів і психотерапевтів [5]. В даний час психотерапія може застосовуватися тільки на основі добровільного волевиявлення засудженого. Однак не можна помилятися щодо мотивів участі засуджених у групах психологічної корекції. До них належать: бажання урізноманітнити тюремне життя; прагнення отримати певні пільги і, перш за все, дострокове звільнення; тиск із боку адміністрації; готовність отримати допомогу у зв'язку з особистими проблемами і поганим самопочуттям; прагнення краще підготуватися до життя на волі [6]. Основною метою кримінального покарання як соціального інституту в законодавстві багатьох європейських країн служить ресоціалізація особистості засудженого, тобто формування в процесі відбування ним кримінального покарання у нього якостей особистості, що сприяють відновленню порушених соціальних зв'язків і відносин, а також ідентифікація особистості як суб'єкта власної життєдіяльності. Такими якостями виступають законослухняність та соціальність, покликані забезпечити дотримання особою правових норм і її орієнтацію на соціально корисний спосіб життя (моральноправова ресоціалізації). Обмеження їх формування пов'язано із тим, що, на відміну від соціалізації особистості в умовах свободи, ресоціалізація засудженого відбувається в місцях позбавлення волі, в основному, під впливом  внутрішнього середовища пенітенціарної установи і лише в дуже обмеженій мірі - окремих елементів зовнішнього середовища. Основну структуру системи ресоціалізації утворюють зв'язки та стосунки працівників виправних установ із засудженими, єдність видів розвиваючої діяльності самих засуджених. Процес ресоціалізації складається із цілеспрямованого впливу на поведінку і діяльність людини в процесі виконання кримінального покарання із боку суспільства (представником якого виступає адміністрація пенітенціарної установи), впливу середовища (як необхідної умови розвитку особистості) та активності самої особистості, як суб'єкта цього процесу. Останнє виявляється у вибірковому ставленні засудженого до найближчого оточення, його норм і цінностей, до виховних впливів, самовиховання та саморегулювання поведінки. Система і процес ресоціалізації особистості засудженого поєднані із системою та процесом кримінального покарання, мають загальну структуру і відрізняються специфічними механізмами впливу на особистість засудженого.

Таким чином, сучасна практика цілеспрямованої ресоціалізації засуджених є тенденцією до використання активних дидактичних та психологічних методів. Аналіз існуючих підходів до процесу ресоціалізації засуджених дозволяє відмітити серйозну прогалину у методичних і практичних напрямках роботи з цим контингентом, а саме - відсутність диференційованого підходу до розробки соціально-психологічних заходів, спрямованих на ресоціалізацію особистості.

Мета дослідження - розкрити програму соціально-психологічного тренінгу в системі засобів морального виховання засуджених при підготовці їх до виходу на свободу.

В нашому дослідженні брали участь ув'язнені, якіперебували в камерах загального утримання в кількості 119 (55,3%) осіб, а також засуджені для виконання робіт господарського обслуговування в кількості 96 (44,7%) осіб. Усього в дослідженні взяло участь 215 ув'язнених. Вік досліджуваних - від 20 до 45 років, із середньою або середньо-спеціальною освітою. В більшості своїй вони засуджені за крадіжки, грабежі, розбій, хуліганство, а саме: за крадіжки - 42 %; вживання чи розповсюдження наркотиків - 16 %; грабіж - 13 %; розбій - 7 %; хуліганство - 6 %; тяжкі тілесні пошкодження - 4 %; згвалтування - 3 %; навмисне вбивство - 2 %; незаконне зберігання зброї - 1,5 %; інше - 5,5 %.

Аналіз підходів до практики ресоціалізації ув'язнених показав, що виправна психокорекція - це цілеспрямований процес психологічного впливу на структуру психічних властивостей особистості засудженого, що детермінують соціально-правову поведінку з метою усунення або зменшення її криміногенності та формування готовності задовольняти життєві потреби та інтереси правослухняним чином.

Здійснення виправної психокорекції підкоряється ряду основних принципів [7-8]: обмеження психокорекційного впливу від психічного насилля, добровільність участі в процесі виправної психокорекції та інших. Провідним із них, на нашу думку, слід вважати принцип диференційованого впливу залежно від особистісних особливостей засуджених та видк скоєного злочину. В якості завдань психокорекційної роботи із засудженими слід виділити: розвиток і корекцію уявлень засуджених про себе («Я»-концепція); пізнання інших людей, формування гуманістичної установки стосовно інших людей - дестабілізація стереотипних уявлень про співробітників виправних установ; розширення сфери усвідомлюваного у розумінні мотивів протиправної поведінки; корекцію психологічних захисних механізмів (раціоналізації своїх дій); розвиток адекватної самооцінки та впевненості в собі; корекцію ціннісних орієнтації засудженого; прояснення і формування життєвих планів засуджених; розвиток емоційної стійкості у складних життєвих ситуаціях; розвиток життєвих вмінь встановлювати психологічний контакт із потрібними людьми, вирішувати питання про працевлаштування та прописку, вирішувати конфліктні ситуації в сім'ї і т. п. Гуманістичний підхід передбачав творче, вільне спілкування в групі. Він виключає жорстку програму і сприяє розвитку та корекції ціннісних орієнтації, мотивації, встановлення на виправлення та інших особисто значущих властивостей. Основними методами проведення соціально-психологічного тренінгу є: а) групова дискусія, б) аналіз конкретних ситуацій, в) рольова гра; г) психодрама (соціодрама); д) психотехнічні вправи [9]. Ефективними виявилися три типи орієнтації дискусій: біографічна - група аналізує життєвий шлях конкретних засуджених і життєвих ситуацій, що вплинули на формування їхньої особистості; тематична - обговорюються проблеми, значущі для всіх засуджених. Тематика може не плануватися заздалегідь, група сама знаходить проблеми і обговорює їх (сім'я, взаємовідносини з адміністрацією, працевлаштування після звільнення і т. п.); міжособистісні - аналізується процес взаємодії між членами групи, безпосередньо на тренінгу. Розглянемо процедуру проведення аналізу конкретних ситуацій. У загальноприйнятому розумінні ситуація являє собою сукупність факторів, що характеризують ту чи іншу подію, явище [10]. Аналіз конкретних ситуацій сприяє розвитку творчого потенціалу особистості (вмінню виявити проблему) і планування своїх дій, у тому числі життєвих цілей. Слухачам можуть пред'являтися ситуації із чітко заданою кількістю інформації і ситуацій, коли всі додаткові відомості для аналізу та прийняття рішення засуджені отримують від психолога, задаючи йому питання. За характером питань, ведучий заняття оцінює ефективність пошуку рішення і в своїх відповідях може варіювати зміст ситуації. Рольова гра - це метод, при якому реальна поведінка імітується (моделюється) учасниками відповідно до заданих ролей та ситуації. Наприклад, бесіда дільничного і колишнього засудженого у зв'язку зі скаргою сусідів. Програвання ролей проводиться за заздалегідь узгодженим сценарієм. Не задіяні у рольовій грі виступають в якості експертів. Даний метод дає можливість удосконалювати рольову поведінку, а також краще розуміти мотиви поведінки того, з ким доводиться стикатися в процесі діяльності. За висловлюванням англійських фахівців рольова гра дозволяє «походити в чужих черевиках». Люди - природжені актори, а рольова гра - це навчання в «ігровому театрі». Психодрама (соціодрама) - активний метод навчання і групової психологічної корекції, в якому клієнти (засуджені) виконують соціальні ролі, що моделюють життєві ситуації, що мають для них особистісний зміст [11]. На відміну від звичайної рольової гри, в ході психодрами усуваються неадекватні емоційні реакції і внутрішній конфлікт протагоністів [12]. Якщо в ході класичної рольової гри її учасники діють за жорстко заданим сценарієм (як артисти на сцені), то в процесі психодрами задаються лише загальні вимоги до ролі, при цьому заохочується спонтанність, творчість і здатність висловити свої дійсні почуття і думки про події. Існує цілий ряд методичних прийомів, що мають на меті надати психодрамі спонтанний і творчий характер. Наприклад, прийом «обмін ролями» (рольовий обмін) покликаний допомогти людині поглянути на себе із боку. Прийом «двійник» полягає в тому, що хто-небудь із учасників психодрами в усьому імітує протагоніста, а також може розвивати певну лінію його поведінки, яка намічається у протагоніста, але він її недостатньо усвідомлює і приховує. Прийом «монолог» також виступає як засіб розкриття думок дійової особи. Він виражається в тому, що від протагоніста треба викласти свої почуття і думки, як ніби вони вголос радяться самі із собою. Зовні це може мати вигляд коментування своїх дій у рольових іграх в середині сцени, перед її початком або в кінці. До рольових ігор належать і ті типові ситуації, які неодмінно можуть виникнути за життя на волі в якості екстремальних. Відбувається пошук правильного виходу і його обговорення, програвання у ролях. Специфіка проведення таких театралізованих вистав із засудженими полягає в тому, що дійства спрямовані на подолання асоціальних і формування соціальних установок поведінки та діяльності. У такі театралізовані вистави органічно входить аутотренінг, що допомагає швидше адаптувати засуджених до нових форм поведінки, що підключає сферу неусвідомлюваного і стимулює психічну діяльності особистості. Крім переорієнтації особистості в оцінці дійсності та формування позитивної мотивації, формується активна життєва позиція і вирішуються психологічні та психопрофілактичні питання. Як показує психологічна практика, до такого виду занять засуджені ставляться із цікавістю і беруть активну в них участь, позитивно відгукуючись про дану формі занять. У листах після звільнення вони пишуть про те, як допомогли їм ці заняття, особливо в перший рік перебування на волі. Таким чином, самостійна робота над собою, моделювання і відпрацювання поведінки в певних ситуаціях, з якими будуть стикатися засуджені, формують установки на соціальну активність і позитивну реадаптацію.

Психотехнічні вправи не завжди пов'язані із реальною діяльністю, найчастіше, вони носять абстрактно-ігровий і, на перший погляд, «несерйозний характер» (наприклад, зобразити якусь пантоміму (сім'ю); запропонувати план «виживання» на безлюдному острові і т. п.). Однак, психотехнічні вправи, особливо на початкових етапах, - це потужний засіб зрівняти життєвий і професійний досвід учасників тренінгу та дати можливість проявити індивідуально-психологічні особливості, які потребують корекції [13]. Основу символдрами становить вільне фантазування у формі образів «картини» на задану психологом тему. Психолог виконує при цьому контролюючу, спрямовуючу функцію. Як правило, в корекційній роботі із засудженими використовувалася тільки основна ступінь символдрами, а точніше п'ять її основних мотивів (образів): «Квітка», «Луг», «Струмок», «Гора», «Дім», «Узлісся». У практиці є випадки використання специфічних для кримінально-виконавчої системи образів «Суд», «Колонія», «Кущ троянди», «У школі», «Хмара» і т. п.

Тривалість вистави образів залежала від віку засудженого і характеру образу: для наших досліджуваних - у середньому близько 20 хвилин, але не більше 35-40 хвилин. Курс психокорекційних занять із засудженим складався, як правило, із 8-15, і в особливо складних випадках досягаючи іноді 30-50 занять. Є істотні від- мінності в проведенні символдрами для неповнолітніх засуджених та дорослих. Однією з особливостей проведення символдрами є те, що малюнок образу виконується після проведення сеансу. Крім того, необхідно підготувати засудженого до даного методу, використовуючи техніку на представлення образів (наприклад, НЛП). Однак, як показала практика, істотні поліпшення наступають уже після кількох перших занять. Іноді навіть одне заняття може позбавити клієнта від хворобливого симптому або допомогти розв'язати проблемну ситуацію, тому що даний метод інтегрував в собі елементи багатьох інших технік - гештальта, НЛП, психодрами, аутотренінгу, арттерапії. Соціальнопсихологічна робота із засудженими передбачає проведення рольових занять із програвання ситуацій за темами: «Перший день вдома після звільнення», «Проведення вільного від роботи часу», «Я і моя сім'я», «У гуртожитку», «Як подолати конфлікти», «У виробничому колективі». Результати занять оцінюються за адекватністю реакцій засудженого на програвання ситуацій. Крім того, тут можна провести заняття у вигляді психотренінгу з вироблення стійкості психологічних установок на певний набір ситуативної поведінки. Ефективною виявилася програма соціально-психологічного тренінгу в системі засобів морального виховання засуджених при підготовці їх до виходу на свободу. Тренінг проводиться за життєвими ситуаціями, які розподілені на три групи: а) настановні; б) «провокаційні», в) перспективні. Установчі ситуації припускають способи правильної поведінки попервах після виходу на свободу, щоб допомогти реадаптуватися в нових умовах, наприклад, в умовах конфлікту. Учасникам надається установка: уникнути конфліктних відносин, взяти себе в руки і діяти психологічно правильно. Програма включала й екстремальні ситуації, що моделюють поведінку в постадаптивний період, коли людина відчула себе вже «міцно на ногах». Зустріч із «провокаційною» ситуацією пов'язана з перевіркою людини «на міцність» її позитивної поведінки. При цьому у неї можуть провокуватися старі установки, тому їй потрібно зуміти мобілізувати свій позитивний фонд. Основними завданнями даного курсу є: закріплення вмінь і навичок самостійної роботи над собою; формування спеціальних установок поведінки під час підготовки до виходу на свободу; створення у засудженого активної життєвої позиції у морально-соціальному плані. Цей курс представлений комплексною методикою, що включає в себе взаємодію методів переконання та навіювання. В якості організаційних форм виховного впливу тут виступають: бесіди, психодрама; рольові ігри, сеанси аутотренінгу, способи, що дозволяють створити у звільнених психологічну готовність до сприйняття корекційних впливів. Це завдання вирішується в процесі психологічного навіювання. Психологічний аутотренінг при підготовці засуджених до звільнення передбачає врахування взаємозв'язку усвідомлюваного і неусвідомлюваного в психіці людини, представленого двома блоками: основним, де домінуючий вплив йде безпосередньо на свідомість й іншим, де домінує вплив, що враховує можливість максимізації сфери неусвідомлюваного в процесі психологічного навіювання. Такий підхід дозволяє посилити комплексність і системність виховного впливу на ресоціалізацію особистості. Це не тільки розширює зону психологічного впливу на особистість, а й активізує психічну діяльність засуджених, підключаючи їх до процесу зміни самих себе. У психологічному аутотренінгу передбачено три курси. На першому - ставиться завдання подолання психологічного бар'єра, що виражається в опорі вихованню. На другому - виклик почуттів і переживань необхідності морального вдосконалення, створити установку на самовиховання. Третій курс повністю присвячений психологічній підготовці засуджених до звільнення. Кожен курс триває 2,5 місяця. Аналіз показав, що найбільш оптимальним є курс педагогічного аутотренінгу, в процесі якого формуються установки соціальної активності і моральної поведінки засуджених. Так, ті, хто пройшов тільки перший курс, здіснили за п'ять років 9,1% повторних злочинів, ті, хто пройшли два курси - 6,6%, а ті, хто пройшов весь трирічний курс цілком, - 0,3%. Якщо судити за кількістю рецидивістів, то воно традиційно становить 45-54 відсотки, але якщо судити із рецидиву в перші три роки після звільнення із місць позбавлення волі, то він значно нижче, особливо за окремими категоріями засуджених.

Таким чином, можна виділити ряд проблем, які постають у зв'язку із здійсненням підготовки засуджених до звільнення: необхідність зниження негативного впливу місць позбавлення волі, їх кримінального впливу в частині розширення способів скоєння злочинів, установок на злочинне життя, впливу субкультури (іншого життя), тюремних традицій, звичаїв, жаргону, татуювань, статевих збочень, жорстокості, агресивності і т. п. Не дати відвикнути від звичайного життя на волі (зв'язок із родичами, сімейні зв'язки, зв'язки із суспільством, трудовими колективами). Система виправних установ повинна активізувати позитивне в особистості: професійні інтереси, установку на чесне життя, на дотримання законів і правослухняну поведінку. Вирішення цих проблем бачиться через реалізацію концепції виховної роботи, яка передбачає:                                                                               

• прискорення впровадження прогресивної системи відбування покарання, розширення рамок напіввільного відбування (відпустки, побачення і т. п.);

• систему психологічної підтримки, (включаючи нетрадиційні методи), зміну функцій начальників загонів, скорочення кількості засуджених у загонах, введення посад психологів та соціальних працівників, посилення психологопедагогічної підготовки співробітників пенітенціарних установ. Ті засуджені, з якими проводиться планомірна соціально-психологічна робота, після звільнення можуть досить швидко повернутися до корисної діяльності і легше інших відмовитися від спокус, що ведуть на шлях скоєння нових злочинів. З боку суспільства потрібно лише певний контроль за процесом адаптації та надання їм необхідної допомоги в подоланні труднощів, які можуть виникнути у них під час трудового і побутового влаштування, у встановленні спілкування із найближчим соціальним оточенням. Успішність соціальної адаптації залежить також від: а) включення звільненого в суспільно корисну працю, навчання (прогресивна реадаптація); б) встановлення здорових сімейних стосунків, у тому числі і з батьками; в) відновлення комунікативних соціальних зв'язків; г) зміцнення моральних цінностей, як чинників соціального поведінки.

Зменшенню дії пенітенціарного стресу, засвоєнню суспільних норм і цінностей, усвідомленню почуття вини за скоєний злочин, подальшій ресоціалізації засуджених сприяє розроблена та апробована корекційна програма.



Номер сторінки у виданні: 391

Повернутися до списку новин