Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Інформаційна безпека України в контексті сучасних викликів та загроз





Євгенія Макаренко, доктор політичних наук, професор кафедри міжнародної інформації

Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

УДК 327.51+061.1 НАТО:355.4(581)

 

В статті автор зосереджує увагу на проблемі забезпечення національних інтересів України у сфері інформаційної політики. Дослідник, зокрема, зазначає, що змістове наповнення останньої повинно продукувати для українського суспільства духовність, ідеологію, світогляд, патріотизм, розуміння інтересів своєї держави задля збереження та розвитку національних історичних традицій, національної ментальності, самобутньої культурної спадщини в контексті євроінтеграційних прагнень України.

 

Ключові слованаціональні інтереси, інформаційна політика, українське суспільство, духовність, ідеологія.

 

Трансформація традиційних політичних і економічних відносин, вплив високих технологій на соціально - культурну  сферу зумовлюють нові детермінанти інформаційної політики України, які полягають у визначенні специфіки її формування в умовах транзитивної держави. Водночас практика інформаційної політики України визначається потребою забезпечення національних інтересів шляхом реалізації європейської моделі інформаційного розвитку, а включення пріоритетів державної інформаційної політики в урядові програми дає Україні можливість реформувати політичну систему відповідно до сучасних трансформацій.

Інформаційна політика України як чинник державного суверенітету враховує зовнішні і внутрішні впливи на інструменти її реалізації та забезпечення захисту інформаційного простору країни. Важливими за потенціалом впливу на інформаційну політику України є положення європейської демократичної політичної думки з їх актуалізацією до нової політичної ситуації в українській державі, як - то: 1) чітке розуміння й урахування при формуванні й модернізації інформаційної політики причин, особливостей і руйнівних для суспільства наслідків оцінки України як перехідної держави, що на тлі політичних та соціально_економічних проблем безумовно належать до вирішальних елементів стабільно критичного ставлення західного товариства до насамперед політичного режиму держави. При цьому вкрай важливою є максимальна мобілізація зусиль держави і суспільства щодо неупередженого, об'єктивного інформування пересічних громадян про «стару Європу» та її політичну стратегію щодо України; 2) фактичне замороження перехідного стану з усіма його деструктивними наслідками, зумовлене внутрішніми причинами, які посилювалися внаслідок поетапного переходу від використання демократичних механізмів і форм реалізації дво - і багатосторонніх відносин до силового тиску на вищі ешелони влади України. Водночас в окремих українських ЗМІК така зміна в політиці Заходу подавалась як «прояв ворожості» до України, але не спроба посприяти становленню реальної демократії; 3) наукові уявлення про сучасну міжнародну систему дають підстави стверджувати про взаємозв'язок внутрішніх і зовнішніх чинників кризи у відносинах України з державами та інтеграційними формуваннями Заходу з поступовою кристалізацією пріоритетності внутрішнього чинника і зростання умов замороження окремих негативів інформаційної політики внаслідок впливу зовнішнього чинника; 4) у внутрішньому вимірі на різних рівнях державного керівництва і суспільства в Україні посилювалися неадекватні уявлення про причини стійкої наступальної позиції трансатлантичної спільноти щодо суті інформаційної стратегії офіційних властей. У низці українських ЗМІК Росія поступово почала подаватись як єдиний зовнішній партнер, реально зацікавлений у налагодженні конструктивних відносин з Україною, а західним демократіям приписувалися «ворожі наміри» щодо української держави; 5) фактичне уповільнення реалізації декларованої векторності де - факто спричинило небезпечну одновекторність, що загрожувало втратою державного суверенітету. За такої ситуації окремі органи преси та інформації в Україні продовжували маніпулювати громадською думкою, переконуючи громадян у тому, що «Україна Заходові не потрібна»; 6) ефективність євроатлантичної стратегії України у сфері ЗМІК значною мірою залежить від урахування і включення в систему політичних механізмів напрацювань демократичної політичної думки. На практиці це виявилось у появі в українських ЗМІК так званого офіційного концепту, суть якого зводилась до того, що геополітична та гео - економічна значущість нашої держави начебто механічно нівелює загрози, що виходять від західного тиску. Йдеться про заперечення слушності претензій Заходу щодо якісних характеристик внутрішнього курсу влади в Україні до змін, що відбувалися протягом двох років, та потужної критики ним здійснюваної в нашій державі дезінформації власного народу; 7) такий підхід створював негативне підґрунтя для інформаційної діяльності держави, яка штучно підмінювалася заходами ЗМІК та української дипломатії щодо відновлення іміджу влади.

Будь - які критичні оцінки дій української влади з боку засобів масової інформації і комунікації на теренах євроатлантичної спільноти супроводилися запереченнями з боку офіційних кіл і відповідно «адаптувалися» підручними ЗМІК, щоб належним чином вплинути на громадську думку. Слід брати до уваги, що західні експерти й державно - політичні діячі, визнаючи позитивний характер окремих змін в інформаційному просторі України, продовжують висловлювати занепокоєння проблематикою власності ЗМІК, розмитістю громадянського суспільства як «контролюючої структури», відсутністю суспільного телебачення тощо [1].

Саме європейський вектор і нова якість інформаційної політики України є пріоритетними в інформуванні українського населення про критеріальні складники зближення з Європейським Союзом і НАТО, визначальним моментом цієї ситуації виступає такий реальний чинник, як поетапно зростаюча критичність у європейських підходах до розвитку політичної системи, політичного режиму України та, зокрема, його інформаційної політики.

Регіональні й європейські зовнішньополітичні фактори впливу на політику України у сфері ЗМІК, роль яких у революційному переході держави до реальної демократії важко переоцінити, початково формувалися на ширшому полі критики політичної системи. Останнім часом такий підхід зазнав певних змін, але поки що західне співтовариство небезпідставно вважає, що інформаційна політика України все ще не повною мірою відповідає європейським стандартам. Зокрема, йдеться про фактичне замороження переходу до нової європейської якості внутрішньої і зовнішньої політики та залишкові інформаційні обмеження [1].

Наприкінці 2005 - на початку 2006 р. такі оцінки залишались однією з основних причин відмови західних лідерів визнати Україну державою з ринковою економікою, надати їй чіткі гарантії щодо майбутнього членства в європейських інтеграційних структурах та Світовій організації торгівлі, забезпечити політичне, стимулювання потенційних зарубіжних приватних інвесторів в українську економіку тощо.

Невиправданими є посилання й на особливості українського переходу від соціалізму до ринкової економіки та демократії, тотального державного і партійного контролю над ЗМІК щодо свободи преси, що свого часу активно використовувались для пояснення чинників, які істотно впливали на гальмування впровадження в Україні європейських критеріїв і традицій кооперативних відносин між державою і суспільством, державою і бізнесом, бізнесом і суспільством, «державою - бізнесом - пресою». За умов переходу політичної системи до нової якості у штучно створених інформаційних моделях розмивалися і поняття критеріального характеру з тематики євроінтеграції.

Експертні позиції щодо державної інформаційної політики у сфері європейської й євроатлантичної інтеграції на основі фактологічної бази соціологічного дослідження Центру економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова показали, що ідея європейської інтеграції та прагнення стати повноправним членом європейського співтовариства активно декларуються українською політичною елітою, а запорукою реалізації політичного курсу України на європейську інтеграцію вважається об'єктивне і масове інформування населення про стандарти життя, правовий і соціальний захист та норми політичної культури в європейських державах, де роль соціальних медіаторів й універсальних агентів соціальних зв'язків виконують засоби масової інформації та комунікації [8].

Опитування 102 представників центральних органів виконавчої і законодавчої влади, державних і неурядових дослідницьких структур у Києві та в регіонах України, журналістів (опитування проводилося 24 січня - 12 лютого 2008 р.). свідчать про певну узгодженість позицій експертів з урахуванням конкретного погляду на вирішення проблеми інформаційної підтримки європейської та євроатлантичної інтеграції України.

Зокрема, Р. Богатирьова, секретар Ради національної безпеки і оборони України, вважає, що системний підхід до розв'язання проблем в інформаційній сфері потрібен Україні для її подальшого утвердження як повноцінної демократичної держави. На її погляд, державна програма, попри нерівномірний, а часто й недостатній рівень фінансування з Державного бюджету, дає реальний шанс об'єктивно та постійно інформувати громадян України про реальну сутність НАТО та перспективи євроатлантичної інтеграції. Це намагання розширити світогляд українського суспільства, надати чесну й неупереджену інформацію, розпочати відкриту дискусію про спільну відповідальність за національну безпеку в контексті розвитку політичної культури нації.

Успішній реалізації програми, на її думку, заважає низка проблем, зокрема: надзвичайно низький рівень координації та контролю над здійсненням програми, а також відсутність творчого, а можливо - й відповідального підходу до її виконання; недостатнє використання потенціалу громадських організацій, які мають безпосередній вихід на конкретні суспільні групи і вплив на громадську думку.

Головним завданням у наповненні існуючої програми реальним змістом, поліпшенні взаємодії між громадськими та державними секторами, підсиленні регіонального фактора є необхідність вирішення цих проблем в Державній програмі інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції на 2008-2011 рр., яка здатна усунути попередні прорахунки й упровадити нові шляхи та форми реалізації державної інформаційної політики. Під час реалізації Державної програми інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2008-2011 рр. доцільно забезпечити чітку орієнтацію на системність організації і проведення інформаційних заходів, а також забезпечити найширшу участь незалежних експертів, громадських і неурядових організацій, політичних партій як на національному, так і на регіональному рівнях. Саме такий підхід може забезпечити найбільший коефіцієнт інформованості за оптимальних фінансових витрат.

Принципово важливим, вважає Р. Богатирьова, є зосередження зусиль на активному залученні до процесу інформування населення місцевих засобів масової інформації, які можуть донести необхідну інформацію до цільових аудиторій в максимально доступній і зрозумілій формі.

Доцільним також є об'єднання зусиль представників органів державної влади, аналітичних центрів і громадських організацій у питанні розроблення довгострокової стратегії, яка б чітко визначила методологію, основні завдання, механізми та перспективи подальшої діяльності держави в інформаційній сфері. Важливою складовою євроатлантичних інтеграційних прагнень України, підкреслює експерт, є посилення інформаційно - роз'яснювальної роботи серед зарубіжної аудиторії з метою переконання політичних лідерів та європейської спільноти у серйозності євроатлантичних прагнень України [8].

На думку В. Горбуліна, голови Національного центру з питань євроатлантичної інтеграції України, щодо виконання відповідної Державної програми інформування населення, то конкретні здобутки почали з'являтися лише протягом двох останніх років, із започаткуванням її реального фінансування. Як відомо, у 2006 р. бюджет цієї  Програми становив 5,2 млн грн, з яких майже 4 млн грн було витрачено на організацію і проведення міжнародного медіа - форуму «Україна на інформаційній карті світу», а решта - спрямована на фінансування заходів річних планів обох державних програм інформування (щодо європейської і євроатлантичної інтеграції). У 2007 р. реально виділено 5 млн грн, з яких на реалізацію 20 проектів з інформування громадськості щодо євроатлантичного курсу України витрачено 2,873 млн грн.

Якщо загалом оцінювати державну інформаційну політику у сфері європейської й євроатлантичної інтеграції, то, за результатами численних соціологічних опитувань, набуття державою членства в Альянсі сьогодні готові однозначно підтримати 17-22% громадян, ще близько 19% вагаються з рішенням. При цьому за останній рік відмічається зростання на 5-7% числа тих, хто вважає себе добре (або достатньо) поінформованим у сфері євроатлантичної інтеграції, проте загалом ця цифра не перевищує 30%.

Що стосується позитиву, то, на думку В. Горбуліна, показовими є цифри, які свідчать про зменшення приблизно на 10% категоричних противників вступу України до НАТО, тобто у суспільстві почали замислюватися над питаннями реалізації європейської стратегії держави і підтримувати її. Що стосується конкретних років, то є необхідним широке й активне залучення до процесу інформування телебачення, зокрема національного рівня, яке за всіма показниками має найбільший вплив на формування громадської думки.

Проте ключовим питанням порядку денного залишається досягнення консенсусу конструктивних політичних сил нашої держави стосовно її європейського вибору і припинення політичного протистояння навколо цієї проблематики, а також забезпечення широкого і вільного доступу до відповідної інформації, щоб надати народу можливість зробити власний свідомий вибір [8].

Експертна позиція А. Гриценка, голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони України, щодо виконання державної програми інформування громадськості з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004-2007 рр. полягає у критичному ставленні до діяльності в цьому напрямі Міністерства закордонних справ, Міністерства оборони та Міністерства юстиції, які, на його думку, мають через усі доступні ЗМІК, через особисте спілкування показувати, що планується й робиться у сфері їх відповідальності для наближення стандартів життя в Україні до рівня країн - членів ЄС і НАТО.

Процес входження до НАТО, на думку А. Гриценка, є стимулюючим фактором для проведення внутрішніх політичних і соціально - економічних реформ усіх сфер суспільного життя, гармонізації законодавства з правовими нормами і демократичними принципами країн_членів НАТО, прискорення трансформації їх збройних сил, встановлення цивільного демократичного контролю над оборонним та безпековим секторами держави. Позитивним результатом приєднання України до Північноатлантичного альянсу, вважає парламентарій, стане переведення оборонно - промислового комплексу на стандарти, прийняті в НАТО і ЄС, що має суттєво розширити можливості та ринки збуту української військової техніки й озброєнь, сприяти інтегруванню ВПК України у військово_промисловий простір Альянсу.

А. Гриценко спростовує міф про те, що для України членства в ЄС досить і тому НАТО як система колективної безпеки не потрібна, оскільки НАТО, на відміну від Європейського Союзу, вже сьогодні пропонує надійну, вивірену роками структуру безпеки, здатну встановлювати, підтримувати мир та боротися з викликами та загрозами безпеці.

Опинившись у «клубі» НАТО за одним столом перемовин з переважною більшістю країн ЄС, підкреслює колишній міністр оборони, Україна зможе на рівних спілкуватися, призвичаюватись до вимог і стандартів Європейського Союзу, досягати такого рівня політичного, соціально - економічного та безпекового розвитку, коли Європейський Союз виявить не тільки готовність до інтеграції України, а й сам запропонує їй членство [8].

Г. Немиря, віце-прем'єр-міністр України, пропонує дивитися на державні програми інформування громадськості, дія яких вже завершилась, як на урок, який вже вивчено і усвідомлено. На його думку, проблеми у виконанні цих програм були закладені ще під час їх розроблення, а деякі заходи були надто загальними, виконання інших - заздалегідь нереалістичним. Окрім того, вважає експерт, часто бракувало політичної волі та досвіду з розроблення та реалізації подібних програм, а державна машина залишалася радянською і не давала можливості ефективно їх реалізувати. Відтак державна інформаційна політика у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції не досягла поставлених завдань, вона була  негнучкою і не допомагала українцям розуміти виклики та використовувати можливості набуття членства в НАТО як чинника європейської інтеграції.

Сьогодні потрібно говорити про переведення європейської та євроатлантичної інтеграції у площину внутрішньої політики, а саме реалізувати нові державні цільові програми інформування громадськості з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2008-2011 рр., в яких враховувати: зміну акценту Програм щодо європейської та євроатлантичної інтеграції як внутрішньої політики держави, а саме акцентування її як складової політичної культури суспільства. Слід розробити нові підходи до планування щорічних заходів на виконання програм; спрямувати частину програми на роботу з тими, хто поширює інформацію про європейську і євроатлантичну інтеграцію, насамперед на журналістів і експертів, оскільки першим часто бракує знань, а другим - вміння донести експертну оцінку в доступній для суспільства формі; визнати необхідність координації процесу європейської та євроатлантичної інтеграції; створити орган, який здійснюватиме горизонтальну координацію європейської інтеграції, дасть змогу ефективніше скеровувати і процес інформування громадськості у сфері європейської інтеграції; залучити неурядові організації як активного партнера Уряду у процесі інформування громадськості, а також український бізнес, який є однією із зацікавлених сторін інтеграційних процесів.

Саме вступ України в НАТО, на думку Г. Немирі, сприятиме поліпшенню інвестиційної привабливості країни в очах міжнародних інвесторів. Неможливо назвати точну цифру фінансових вливань, які може отримати Україна, проте досвід країн попередніх хвиль розширення свідчить про значне зростання прямих іноземних інвестицій. Для порівняння, у Словенії обсяг ВВП збільшився від 3,6 млрд євро у 2002 р. до 5,1 млрд євро у 2003 р. У рік вступу Румунії до НАТО (2 квітня 2004 р.) в економіку цієї країни вкладено прямих іноземних інвестицій на 141% більше порівняно з 2003 р. У Словаччині динаміка ВВП виглядала таким чином: на кінець 1998 р. їх обсяг становив $2,13 млрд, 1999 - $2,27 млрд (зростання на 6,77%), 2000 - $3,74 млрд (зростання на 64,52%), на кінець 2001 р. - $4,84 млрд (зростання на 29,38%). В економіку Польщі в 1997 р. було інвестовано $2,7 млрд, у 1998 - $5 млрд, а в 1999 - році вступу до НАТО - вже $8 млрд. Чехія та Угорщина демонструють ще більш вражаючі цифри. У 1997 р. прямі іноземні інвестиції в економіку названих країн становили відповідно 4 і 6,2 млрд дол. США, у 1998 - 9,8 та 10,2, у 1999 р. - 12,8 і 14,5 млрд дол. США [119].

На думку В. Огризка, міністра закордонних справ України, членство України в НАТО матиме глибоке цивілізаційне значення для держави. Адже входження до Альянсу означає насамперед приєднання до сім'ї націй, що мають спільні демократичні цінності, які цілком поділяє український народ. Національним інтересам України відповідає взаємодія з країнами - членами НАТО в боротьбі проти міжнародного тероризму, розповсюдження зброї масового знищення, нелегального обігу наркотиків, торгівлі людьми, у питаннях захисту навколишнього середовища, становлення громадянського суспільства.

Конкретними здобутками у виконанні державних програм інформування населення з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004-2007 рр., вважає міністр закордонних справ України В. Огризко, є організація та проведення Всеукраїнського конкурсу серед журналістів на кращий опублікований матеріал з тематики НАТО, в межах якого опубліковано низку видань, зокрема, «Україна - НАТО у запитаннях і відповідях», «Окремі аспекти відносин Україна - НАТО», «Вибрані основоположні документи НАТО та Україна - НАТО», розроблено проект посібника щодо НАТО для студентів вищих навчальних закладів, а також успішно реалізовано два регіональні інформаційні проекти, спрямовані на поширення об'єктивної і неупередженої інформації про НАТО.

У рамках проекту «Українське радіо-1» вийшло 48 радіопередач «Євроатлантичний вибір», і, незважаючи на те, що у 2006 р. проект фактично завершився, у 2007-2008 рр., Національна радіокомпанія України раз на два тижні випускає радіопередачу з євроатлантичної тематики. У 2007 р. побачив світ документальний фільм «НАТО: свій чи чужий?», трансльований на провідних телеканалах України. У червні 2007 р. було започатковано проект «НАТО - це не штаб-квартира, це - держави - члени», який передбачає здійснення ознайомчих візитів журналістів провідних регіональних телекомпаній до країн - членів НАТО двох останніх хвиль розширення, зокрема Болгарії, Естонії, Литви, Латвії, Польщі, Чехії, Румунії, Словаччини, Словенії та Угорщини. Результатом таких поїздок є вихід на регіональних телеканалах передач, присвячених висвітленню життя у країнах, які нещодавно стали членами Альянсу, що демонструють не лише ставлення політиків, військових, посадовців цих країн до вступу до НАТО, а й думки пересічних громадян.

Вироблення дієвих шляхів вдосконалення системи інформування громадськості щодо євроатлантичного курсу України, вважає експерт, має бути першочерговим завданням для держави. Розробляючи майбутню інформаційну політику, доцільно звертати увагу на можливість розширення кола учасників такої політики, а особливо потрібно розглядати питання щодо повноправного включення до національної системи інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України, окрім державних інституцій, військовослужбовців, особливо тих, хто брав участь у миротворчих операціях під егідою ООН, та громадських і неурядових організацій.

Міністерство проводить інтенсивну інформаційну роботу з підтримки євроінтеграційної та євроатлантичної стратегії України через залучення до програми громадських організацій, зокрема Громадської ліги Україна_НАТО, Фонду «Демократичні ініціативи», Інституту Євро - Атлантичного співробітництва, Атлантичної ради України, Молодіжного центру Атлантичної Ради України, Асоціації керівників шкіл України, Українського освітнього центр реформ тощо.

У сфері європейської інтеграції України Міністерство здійснило також значну кількість заходів з інформування населення про історію та перспективи розвитку ЄС, головні напрями його діяльності, законодавства, функціонування інституцій та розподіл владних повноважень між ними, про актуальні питання порядку денного відносин Україна - ЄС. Важливим інструментом інформаційної роботи щодо європейської та євроатлантичної інтеграції, вважає В. Огризко, є загальнонаціональні та місцеві ЗМІК, оскільки практично кожна державна телерадіокомпанія створила теле - або радіопрограму, присвячену питанням європейської інтеграції України, в яких роз'яснюється механізм прийняття рішень інституціями ЄС, політика в різних сферах співробітництва, вимоги до країн_кандидатів на вступ до ЄС, переваги розширення ЄС тощо.

Окрім того, держава використовує ЗМІК далеко не повною мірою. Наприклад, здійснення перших контактів (офіційних і неофіційних), а також закладення засад перших офіційних стосунків між Україною і Північноатлантичним Альянсом проходило в обставинах мінімальної поінформованості не лише пересічного громадянина, а й навіть політиків, політологів, державних службовців усіх рівнів, представників засобів масової інформації і комунікації. Підтвердженням цієї тези може служити той факт, що ані План дій Україна_НАТО, ані жоден Цільовий план Україна - НАТО на виконання Плану дій Україна_НАТО, не був офіційно оприлюднений у засобах масової інформації, у першу чергу в газетах «Урядовий кур'єр» та «Голос України» [8].

Аналіз опитувань громадської думки в Україні свідчить про те, що значна частина українських громадян є недостатньо поінформованою щодо сучасних тенденцій розвитку безпеки на євроатлантичному просторі, трансформаційних процесів усередині Північноатлантичного альянсу та його нової ролі у зміцненні міжнародної стабільності. Це не дає їм змоги виробити власне свідоме ставлення до перспектив приєднання України до НАТО, що сьогодні по праву вважається найбільш ефективною системою колективної безпеки.

Протягом останніх років через брак в українському інформаційному просторі об'єктивної інформації з питань НАТО, а натомість наповнення його упередженими негативними оцінками процесів євроатлантичної інтеграції, цілеспрямованого пропагандистського впливу, зорієнтованого на дискредитацію цієї ідеї, спостерігається зниження рівня підтримання вступу України до НАТО. При цьому широко експлуатуються як застарілі, так і нові стереотипи негативного ставлення до Альянсу. Ті, хто поширюють подібні стереотипи, прагнуть, перш за все, посилення відмінностей у ставленні до НАТО в різних регіонах України, створюючи передумови для розхитування національної злагоди та погіршення добросусідських відносин з Російською Федерацією, яка так само, як і Україна, є стратегічним партнером НАТО.

Експертні позиції В. Огризка стосуються необхідності продовжити й активізувати нинішню практику інформування громадськості шляхом реалізації нової Державної цільової програми на 2008-2011 рр. Водночас для належного її виконання, на його думку, потрібно насамперед забезпечити належне фінансування заходів, передбачених Програмою, посилити координацію і контроль, запровадити звітування державних органів про співпрацю із ЗМІ в означеній сфері, активно залучати громадські організації та проводити загальнонаціональну громадську дискусію щодо вступу України до ЄС [8; 9].

Важливою складовою інформаційної стратегії, підкреслюють в опитуванні майже всі експерти, є донесення до українського суспільства об'єктивної інформації про переваги євроатлантичної інтеграції, а саме: членство України в Альянсі є цивілізаційним вибором влади і суспільства, підтвердженням належності України до європейської системи цінностей, співдружності демократичних розвинутих країн; а членство в НАТО є більшою гарантією миру, безпеки і стабільності в Україні, ніж політика нейтралітету; тому вступ до Альянсу зумовить утвердження в Україні системи демократичних цінностей та модернізацію суспільного життя в усіх сферах; сприятиме забезпеченню національних інтересів України, консолідації українського суспільства, піднесенню авторитету країни на міжнародному рівні, підвищенню її впливу у вирішенні питань міжнародної безпеки; стане вагомим фактором позитивного впливу на економічний розвиток та інвестиційний клімат України [8; 9; 10].

Зміна громадської думки на користь неупередженого ставлення до НАТО, зазначив в експертних оцінках голова Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції Б. Тарасюк, вимагає спільних зусиль держави, громадських інституцій і кожного громадянина. На думку Б. Тарасюка, нині спостерігається повільна, але позитивна зміна тенденції підвищення суспільної підтримки курсу на євроатлантичну інтеграцію України, проте центральні органи виконавчої влади, на які покладені функції координації євроінтеграційних процесів, проводять недостатню методологічну та координаційну роботу, особливо на регіональному рівні, а це призводить до браку якісної, достовірної та цікавої інформації, що поширюється регіональними ЗМІК, тобто державна інформаційна кампанія з підвищення рівня обізнаності та підтримання з боку громадян європейського та євроатлантичного курсу здійснювалася, але цілеспрямованої державної політики в цьому напрямі не було.

Аналіз виконання Програми інформування з питань європейської інтеграції свідчить проте, що суспільство позитивно сприймає інформацію про співробітництво України з ЄС, тому варто продовжити роз'яснювальну роботу центральних і місцевих органів виконавчої влади, громадських організацій щодо висвітлення актуальних питань співробітництва між Україною та ЄС у зовнішньоекономічній сфері, в питаннях міграції і біженців, також поліпшити співпрацю в галузі освіти. Пріоритетність курсу європейської інтеграції вимагає відповідної суспільної підтримки, що досягається шляхом формування комунікативних ланок «влада_громадськість» та забезпечення агітаційно - інформаційної загальнонаціональної кампанії. Для того щоб інформаційне забезпечення європейської і євроатлантичної інтеграції України було плідним і ефективним, воно має відповідати принципам науковості, системності та диференційованості.

На думку Б. Тарасюка, науковість передбачає очищення інформації від стереотипів, застарілих міфів, популістських гасел, аналіз негативних і позитивних наслідків від європейської та євроатлантичної інтеграції для України. Необхідно спиратися на реальні факти і процеси, об'єктивно оцінюючи історичне минуле України та перспективи розвитку її відносин з країнами регіону, наголошувати на національних інтересах України; системність означає цілісність як інформаційних структур, що діють за єдиним планом і цілями, так і змістовну послідовність і єдність інформаційного матеріалу; диференційованість передбачає врахування професійних, етнічних, вікових, конфесійних та інших особливостей соціальних груп, на які спрямовано інформаційний вплив. Тобто для кожної групи необхідно добирати такі інформаційні матеріали, які поряд із загальною поінформованістю викликали б особливий інтерес. Саме такий підхід, вважає експерт, забезпечить єдність загальносуспільних, групових та особистих інтересів громадян у питаннях європейської і євроатлантичної інтеграції.

Головне завдання інформаційного забезпечення європейської та євроатлантичної інтеграції полягає в тому, щоб не лише донести до аудиторії інформацію про ЄС та НАТО, але й адекватно, обґрунтовано розкрити наслідки для України поглиблення рівня її співпраці з Євросоюзом та Альянсом. А така робота може бути успішною виключно за умов наявності політичної волі, активного залучення неурядових організацій і проведення державою прозорих та доступних процедур виділення бюджетних коштів, які б використовувалися за прямим призначенням - для проведення ефективних інформаційних кампаній [7; 8; 10; 11[.

Загалом усі експерти висловлюють твердження, що однією із вирішальних засад, на яких варто формуватися майбутній інформаційній політиці України з євроатлантичної інтеграції, має бути інформування суспільства про величезну вагомість тих реформ, на основі яких і передбачається підготовка до вступу України до НАТО. Тому необхідно включити до складу інформаційної політики держави роз'яснювальну роботу про те, що саме реальна підготовка до вступу в євроатлантичну структуру безпеки могла б сприяти проведенню реформ у всіх сферах життя. Бути Україні скоро в союзі демократичних держав чи ні, однак реформи все ж необхідно проводити, зазначають експерти, і в секторі безпеки, і в політичному вимірі, соціальній сфері та економіці необхідно поглиблювати процеси демократизації з тим, щоб запрацював принцип верховенства права [10; 11].

Таким чином, для поглибленого розуміння самого поняття «євроінтеграційна політика» у сфері ЗМІК представникам українського політикуму все ще необхідне чітке усвідомлення і сприйняття базових положень демократичної політичної думки визначення успішних, стабільних, здатних до поступального витку політичних і економічних систем. Адже інформаційне поле в Україні раніше нерідко формувалось у такий спосіб, щоб змусити пересічних громадян сумніватися в доцільності європейського курсу України, зокрема шляхом висунення ідеї про нібито невідповідність європейського способу життя, європейських принципів ринкової економіки і демократичних суспільних відносин національним традиціям українського народу.

В інтерв'ю газеті «Дзеркало тижня» В. Набруско, Президент Національної радіокомпанії України підкреслює, що існує загроза втрати інформаційного суверенітету держави, а відтак і загроза для внутрішньої політичної стабільності України, оскільки характер інформаційного простору не є українським і не відповідає національно - державним інтересам, а часом і реально становить загрозу для них [2, 11].

Якщо визначати коло проблем, які стосуються державної інформаційної політики то, перш за все, необхідно вдосконалити законодавчу базу у сфері мас_медіа, яка виявилася надто демократичною та ліберальною з огляду на суперечливі політичні процеси становлення незалежної української держави. Оскільки більшість законодавчої бази була розроблена ще в середині 90-х років, в ній не було передбачено певних захисних  функцій у життєво важливих для держави сферах - політичній, економічній, військовій, соціальній і, зокрема, інформаційній. Законодавці переважно орієнтувалися на європейські пріоритети й європейські цінності, не враховуючи, що європейські інформаційно - розвинуті країни свою державницьку ідеологію вибудовували століттями, і на момент запровадження у них інформаційної демократії мали власне інформаційне законодавче поле з потужним механізмом захисту національних і культурних цінностей.

Європейські здобутки інформаційної демократії не могли стати зразком для України, яка щойно здобула незалежність тому, що коли формувалося українське мас - медійне законодавство, великі групи, олігархічні, партійні, політичні, під прикриттям демократії капіталізували інформаційний ресурс держави під гаслами, неприродними порівняно з країнами усталеної демократії [3, 7].

Згідно із соціологічними дослідженнями, ЗМІК України виконують невластиву для мас - медіа конструктивну і консолідуючу роль у суспільстві, широко інформуючи громадськість про соціально_економічне життя країни, приділяючи чимало уваги культурно_освітній тематиці, зокрема українській історії та національно - культурному відродженню. Проте на державному рівні з боку Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення спостерігається одностороння підтримка приватного сектора у сфері ЗМІК (90% інформаційного ресурсу належить фінансово - промисловим групам (ФПГ), речники яких абсолютно байдужі до захисту національних інтересів держави, оскільки основною їхньою метою є гонитва за рейтингами та надприбутками), що зумовило кількісне зменшення державної присутності в інформаційному просторі країни [4, 9].

Згідно із Законом України «Про телебачення і радіомовлення», Верховна Рада України повинна виробляти стратегічні напрями державної інформаційної політики, Кабінет міністрів України розробляти її механізм і реалізацію, а відповідальними за інформаційний продукт є визначені виробники, проте в реальній практиці Верховна Рада за всі роки незалежності провела лише кілька парламентських слухань, зокрема щодо свободи слова, суспільного мовлення, а ухвалення законів стосувалося ще більшої лібералізації заради усунення державних мовників [5, 12].

Пріоритетом державної інформаційної політики є змістове наповнення національного інформаційного простору, оскільки інформаційні продукти передусім мають відповідати національно - ідентичним особливостям, оскільки змістове наповнення українського ефіру є однією з найсерйозніших загроз для українського соціуму. З погляду забезпечення національних інтересів у сфері інформаційної політики, змістове наповнення повинно продукувати для українського суспільства духовність, ідеологію, світогляд, патріотизм, розуміння інтересів своєї держави задля збереження та розвитку національних історичних традицій, національної ментальності, самобутньої культурної спадщини в контексті євроінтеграційних прагнень України.

Винятковість української ситуації полягає в тому, що такі інформаційні «продукти» виробляються не вітчизняними виробниками, як належало б, а саме зарубіжними, які, користуючись недосконалим національним законодавством, безкарно поширюють в українському інформаційному просторі суцільну негативну інформацію щодо політичних, економічних і соціальних змін та зовнішньої і внутрішньої політики держави, поетапно зміцнюючи свої позиції. Тому головним завданням державної інформаційної політики має стати позиція захисту своїх національних інтересів, своєї державності, своєї національної ідеології.

Крім того, загрозою для інформаційного суверенітету України є потужний ресурс Інтернету, створений не без участі ФСБ, діяльність якого щедро фінансується з різноманітних проросійських громадських організацій та культурних центрів. Відповідно, очевидною загрозою стає організована і підтримана багатомільйонними вливаннями потужна інформаційна система, зорієнтована на Україну [6, 8].

Завданням законодавчих, виконавчих та відомчих структур, засобів масової інформації і комунікації є формування політично зрілого українського суспільства, утвердження державницьких національно - культурних цінностей, а відтак і практикам, і теоретикам, і законодавцям, і політикам слід подумати про перспективу: чи стане український інформаційний простір інструментом, засобом утвердження державницьких пріоритетів, чи медіа - простір стане полем для великого бізнесу без будь - якої політичної перспективи для держави. Суспільство не матиме історичної перспективи, коли йтиметься лише про капіталізацію, про комерціалізацію, про роздержавлення, а не про суттєво важливі постулати державної інформаційної політики суверенної України. Якщо ж дбати про історичну перспективу України щодо національної інформаційної політики, то, на думку В. Набруска, слід виходити з такого:

1) з погляду державно - управлінського аспекту, інформаційно - частотний ресурс необхідно розглядати як державний феномен одного рівня з надрами, землею, повітрям, водою; інформаційну політику вважати запорукою інформаційного суверенітету, базовою складовою національної безпеки України; інформаційну політику вважати найбільш мобільним державним інструментом у подоланні внутрішніх соціальних викликів та зовнішніх загроз.

2) з погляду ціннісно - нормативного аспекту, мас_медіа вважати найефективнішим засобом формування світоглядних позицій транзитного суспільства; засоби масової комунікації - оберегами традиційних моральних імперативів та носіями художньо-естетичних ідеалів; інформаційну політику - інструментом формування національно - патріотичних настроїв і почувань.

3) з погляду технологічного аспекту, новітні інформаційні технології повинні впроваджуватися не лише через комерційно - ринкові мотивації, а з урахуванням пріоритетів державної інформаційної політики; переформування інформаційного поля держави під час переходу до цифрового мовлення має відбуватися за чітко визначених алгоритмів змістово - творчої концепції мовників; з огляду на величезний пакет послуг на медіа - ринку під час упровадження цифрового мовлення держава має прогнозувати очікувані виклики в системі комунікативної політики і передбачати дійову систему впливу та ефективного реагування, механізм захисту національних інтересів [6]. На думку провідних фахівців, державна інформаційна політика, по - перше, вважається експертами складовою суверенітету та національної безпеки держави, по - друге, є складовою природного ресурсу України, по - третє, складовою ринкових відносин та пріоритетом діяльності фінансово - промислових груп, по - четверте, складовою політичної культури влади і суспільства, надалі - складовою світогляду українського суспільства, національної ідентичності, моральних імперативів, внутрішніх політичних трансформацій, тобто інформаційно - частотний ресурс розглядається як державний феномен одного рівня з надрами, землею, повітрям, водою; інформаційна політика вважається запорукою інформаційного суверенітету, тобто базової складової національної безпеки, ефективним державним інструментом у подоланні внутрішніх суспільно - політичних викликів та зовнішніх загроз [7, 11].

Відтак, державна інформаційна політика має стати оптимальним засобом формування світоглядних позицій транзитивної держави, політичним інструментом збереження і вдосконалення ціннісно - моральних імперативів українського суспільства, чинником реалізації державних стратегій європейської та євроатлантичної інтеграції. Для оптимального інформаційного супроводу програм європейської та євроатлантичної інтеграції необхідно здійснювати об'єктивний і якісний соціологічні моніторинг рівня інформаційної демократії в Україні, що дасть можливість змістовно спрямовувати інформаційну кампанію задля формування відповідного політичного світогляду та мотивації поведінки української спільноти, а на законодавчому рівні потрібно забезпечити захист інформаційного простору України від зовнішніх інформаційних загроз для масової політичної свідомості українського суспільства.

У статті розглядаються засади забезпечення національних інтересів України в галузі інформаційної політики.

Пріоритетом державної інформаційної політики є змістове наповнення національного інформаційного простору, оскільки інформаційні продукти передусім мають відповідати національно - ідентичним особливостям, оскільки змістове наповнення українського ефіру є однією з найсерйозніших загроз для українського соціуму.

 

В статье автор сосредотачивает внимание на проблеме обеспечения национальных интересов

в сфере информационной политики. Исследователь отмечает, что содержательное наполнение

последней должно продуцировать для украинского общества духовность, идеологию, мировоззрение,

патриотизм, понимание интересов своего государства для сохранения и развития национальных

исторических традиций, национальной ментальности, самобытного культурного наследия в контексте евроинтеграционных стремлений Украины.



Номер сторінки у виданні: 86

Повернутися до списку новин