Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Релігійні уявлення студентської молоді у структурі її особистісного ставлення





                Наталія Савелюк, кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту імені Тараса Шевченка

УДК 159.923

 

У статті здійснюється теоретичний аналіз деяких важливих психологічних аспектів проблеми релігійності. Розкриття ролі відповідної складової у становленні особистості емпірично доповнюється описом результатів анкетування студентської молоді. Зокрема, розглядаються типові особливості релігійних уявлень студентів-першокурсників педагогічного ВНЗ.              

Ключові слова: релігійність, духовність, становлення особистості, студентська молодь, анкетування, релігійні уявлення.

 

В статье осуществляется теоретический анализ некоторых важных психологических аспектов проблемы религиозности. Раскрытие роли соответствующей составляющей в становлении личности эмпирически дополняется описанием результатов анкетирования студенческой молодежи. В частности, рассматриваются типические особенности религиозных представлений студентов-первокурсников педагогического ВУЗа.                                             

Ключевые слова: религиозность, духовность, становление личности, студенческая молодежь, анкетирование, религиозные представления. 

 

The article deals with theoretical analysis of some important psychological aspects of the religiosity problem. Revealing the role of corresponding constituent in the making of personality is empirically completed with the description of the results of surveying the students youth. In particular, typical peculiarities of the pedagogical higher institution first-year students' religious ideas are considered.  

Key words: religiosity, spirituality, making of personality, students youth, surveying, religious ideas.

 

Постановка проблеми. Однією з важливих складових функціонування сучасного суспільства, про яку в різних її аспектах згадується у найширших колах і на шпальтах багатьох видань, виступає, безсумнівно, релігія. Посилення її значущості вочевидь випливає зі знакової для нашого сьогодення глобальної хронічної кризи, при цьому кризи не тільки й не стільки матеріально-фінансової, скільки духовно-моральної. І хоча людство стоїть на порозі асиміляції цінностей постмодерної культури з її численними нігілістичними віяннями, проте продовжують про себе нагадувати майже незмінні архетипові утворення його колективної психіки. Саме останні, втілюючи у собі багатовіковий досвід типових ситуацій життєдіяльності, нерідко змушують нас орієнтуватися на щось вище, надіндивідуальне, абсолютне.

Така орієнтація може духовно як об'єднувати суспільство (прикладом чого виступає запровадження християнської релігії на Русі), так і, на жаль, роз'єднувати (типова ситуація сьогодення української нації). Вона також здатна як стимулювати зростання індивідуальної відповідальності за свій життєвий шлях, так і, що нерідко

трапляється, послаблювати означену відповідальність на тлі приписування чинників власної поведінки фатуму «вищих сил». Крім того, релігійність не завжди однозначно корелює з моральними вчинками людини, інколи трансформуючись у войовничо-агресивні свої форми.

Очевидно, що досліджуване явище - вельми складний феномен, вивчення якого продовжує потребувати свого глибокого не тільки філософського, художнього осмислення, а й ретельного наукового аналізу. Далеко не остання роль при цьому належить і психологічній науці, про що свідчить помітне зростання останнім часом кількості відповідних публікацій.

Мета даної статті - розгляд психологічних аспектів феномену релігійності як складової особистісного функціонування студентської молоді.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У сучасній українській і російській науці проблеми релігійної свідомості та самосвідомості в її психологічних вимірах торкаються С. Бєлорусов, М. Боришевський, Ф. Василюк, О. Войнівська, Р. Грановська, Ю. Зенько, З. Карпенко, В. Лубський, О. Любченко, В. Москалець, М. Пірен, О. Предко, М. Савчин, А. Сафронов та ін. [1; 2; 4; 5; 6].

Як і будь-яке явище, релігійність насамперед варто розглядати з позицій феноменів вищого системного рівня, що дає змогу прослідкувати чимало важливих її аспектів. Виходячи з теоретичного аналізу публікацій названих науковців, таким утворенням є духовність або духовна свідомість. Ми не беремося запропонувати в межах цієї статті певного конкретного її визначення, оскільки позначуване відповідним поняттям явище близьке, на нашу думку, до сфери граничних абстракцій. Проте спробуємо окреслити хоча б вузлові моменти взаємозв'язку духовності та релігійності особистості.

Як стверджує М. Пірен, релігія завжди була духовно-моральною опорою суспільства, за допомогою якої передавалися через покоління відповідні принципи, традиції, обряди, зокрема національні. Вона й по сьогодні продовжує давати відповіді на одвічні запитання про численні таємниці буття людини. При цьому, на думку дослідниці, давати так, як цього не може зробити жодна інша світська інституція. Виходячи з такої своєї позиції, М. Пірен констатує: поза релігійною свідомістю ніколи по-справжньому не утвердяться найкращі цінності громадянського суспільства в Україні [4, с. 41].

Проте очевидна на перший погляд позитивна кореляція ознак релігійності особистості з її духовністю при ретельнішому аналізі виявляється далеко не такою однозначною. Наприклад, як справедливо зауважує М. Боришевський, хоча дотримання відповідних настанов загалом позитивно впливає на розвиток багатьох рис людини, поза якими важко уявити собі сферу її духовності (наприклад, рис скромності, відповідальності, сумлінності, почуття провини, прагнення до самовдосконалення, готовності до прощення, до безкорисливого служіння людям тощо), про вплив релігійних ціннісних орієнтацій на прояви тільки моральності у поведінці людини доводиться говорити не завжди [2, с. 404]. Адже, скажімо, поряд із «войовничим атеїзмом» часто трапляється й надто експансивна, агресивна релігійність, про що уже згадувалося вище.

Як бачимо, навіть при поверховому розгляді цього феномену в ракурсі ознак духовності вимальовується суттєва у психологічному сенсі проблема: коли, за яких умов, під впливом яких чинників релігійність і справді сприяє позитивно спрямованому, здоровому особистісному функціонуванню людини? Отже, ще однією системою вищого рівня, в контексті якої необхідно описувати досліджуване утворення, - це особистість, її тип і структура.

Обсяг статті не дає можливості глибокогоналізу всіх цікавих, із цієї точки зору, концепцій, тому спинимося лише на найважливіших моментах. Насамперед згадаємо про відому у психології типологію особистостей за Е. Шпрангером, яку також розвивав у своїй теорії Г. Олпорт [7, с. 300-302]. Серед шести основних типів, які описуються згаданими дослідниками, розглядається й «релігійна особистість». Незалежно від інших своїх особливостей, така людина прагне вбачати у світобудові певну цілісність і вищий сенс. На думку автора типології, подібні особистості самостверджуються одним із двох основних способів: беручи активну участь у світському житті («іманентні містики») та відсторонюючись чи навіть ізолюючись від усього публічного («трансцендентні містики»). Можемо припустити, що наш час більше продукує особистостей першого типу, аніж другого. При цьому варто згадати й про третю - демонстративно-конформну -  елігійність, яка зазвичай не підкріплюється відповідними суб'єктними утвореннями, а зумовлюється лише певною соціальною необхідністю.

Розглянута вище типологія, як бачимо, доволі абстрактна й узагальнена. Тому звернемося до більш конкретних показників взаємозв'язку релігійності з реальними особистісними рисами. За даними низки дослідників, вона корелює з ригідністю як психологічною властивістю, низьким рівнем психотизму (тобто із силою «супереґо») та інтровертованістю. Крім того, щодо представників чоловічої статі спостерігається тенденція її поєднання з «фемінним особистісним профілем» [3, с. 309]. Інакше кажучи, релігійність часто виступає індикатором і водночас свого роду засобом підтримки схильності певної частини людей до переживання стабільності навколишнього життєвого простору, співчуття до собі подібних і виваженості у соціальних контактах.

Помітно, що окреслений особистісний портрет аж ніяк не відповідає експансивним і агресивним формам поведінки людини, котра, наприклад, зазвичай характеризується високим рівнем психотизму. Мабуть, і це поки лише попереднє припущення, в цьому разі йдеться не стільки про справжню релігійність, скільки про соціально схвалюваний фасад несвідомих або приховуваних індивідуалістичних потягів окремих осіб - потягів, скажімо, впливати на інших, домінувати, досягати певних матеріальних вигод тощо.

Тоді що таке справжня «релігійність»? Конкретне наукове визначення відповідного феномену сформулювати не набагато легше навіть порівняно з «особистістю» чи «духовністю». Поперше, у суспільній думці та у колі науковців співіснують декілька підходів до розуміння позначуваної даним поняттям психологічної реальності. Так, С. Бєлорусов, посилаючись на «Енциклопедичний словник релігії», наводить три основні розуміння нашого терміна: 1) перебільшена, неадекватна захопленість людини релігійною проблематикою; 2) можливість для особи вступати у взаємовідносини з Богом; 3) людське прагнення діяти за межами суто тілесних інтересів, бути членом товариства культури духовно налаштованих людей [1].

Примітно, що перше визначення межує зі сферою психопатології (ось тут, на нашу думку, за певних обставин і може розвиватися вже згадувана «агресивна релігійність»); друге - викликає асоціації не стільки з реальним буттям особистості, скільки з абстрактною трансценденцією і навіть релігійною містикою; тоді як третє є власне найбільш психологічним, перегукуючись, наприклад, із відомою концепцією задоволення метапотреб (за А. Маслоу). І все ж навіть останнє тлумачення - все ще надто загальний конструкт.

Конкретніше розуміння досліджуваного поняття знаходимо у О. Предко [5, с. 8-9]. Вона розглядає релігійність як суб'єктну форму прояву буття релігії, пов'язану із сутнісними характеристиками психічних станів особистості та її способу життя. При розгляді основних компонентів релігійності використовується традиційна для психології свідомості та самосвідомості тріада: називаються когнітивна (релігійне світорозуміння), емотивна (релігійне світовідчуття) та конативна (релігійне світоставлення) складові відповідного утворення. О. Предко вказує, що якісні показники всіх перерахованих аспектів в їх динаміці взаємопов'язані із психічним здоров'ям особистості, оскільки релігійна віра як вчинковий акт завжди передбачає певний важливий ціннісно-смисловий, екзистенційний вибір людини.

Аналіз результатів дослідження. У власній емпіричній розвідці, здійсненій за допомогою анкетування, ми спинилися на когнітивному компоненті релігійності (на релігійних уявленнях), а також на студентській молоді - віковій когорті, яка перебуває у стадії активного професійно-особистісного становлення. При формулюванні запитань анкети враховувалися п'ять ключових елементів, спільних, як зазначає А. Сафронов, для будь-якої релігійної системи. Отже, це: 1) релігійні образи, які зазвичай персоніфікують щось надприродне, потойбічне; 2) ритуали, до яких належать, наприклад, молитви; 3) міфологічна система, що передбачає певне структурування релігійних образів у свідомості їх носіїв; 4) символи, що пов'язані з природними явищами, предметами релігійних ритуалів, словесними позначеннями тощо; 5) заповіді - здебільшого це система обмежень, табу та рекомендацій «належного» [6, с. 8-17].

Респондентами виступили 68 студентів-першокурсників Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту ім. Тараса Шевченка (з різних напрямів підготовки, по 34 представники від кожної статі - з метою уникнення певних фахових або ґендерних «перекосів» у результатах). Анкетування, проведене у лютому 2011 р., було анонімним; серед 21 запропонованого запитання більшість передбачала можливість вільного висловлювання студентства поряд із можливістю вибору із заздалегідь сформульованих автором варіантів. Проаналізуємо відповіді на найбільш знакові пункти анкети.

Відповідь на перше запитання - «Чи вірите Ви у Бога?» - виявила той факт, що жоден зі студентів не вважає себе атеїстом. При цьому 53 (77,94%) з них «вірять однозначно», а решта 15 (22,06%) - мають сумніви в деяких моментах своєї віри. У зв'язку зі специфікою охопленого дослідженням реґіону (Волинь), більшість студентів (62) належать до православної церкви, 4 - греко-католики за віросповіданням, 2 - ідентифікували себе як «християни».

Як з'ясувалося за допомогою низки наступних запитань, центральний для релігійного світогляду образ «Бога» має в уявленнях респондентів дві основні свої іпостасі: внутрішньо-характерологічну та зовнішньо-презентабельну. Так, серед рис, які студенти передусім приписують Всевишньому, пріоритетні позиції з відповідною кількістю «голосів» займають «доброта, милосердя» (54), і «безгрішність» (24); далі йдуть «всемогутність» (16), «справедливість» (12) і «мудрість» (7). Помітно, що образ Бога у свідомості піддослідних - це образ переважно взірцевої гуманності, моральності, в якому тільки незначною мірою наявний «інтелектуалізм». Інакше кажучи, він уособлює в собі не стільки «мудрого Наставника», скільки «милосердного Володаря».

Серед ознак зовнішності нерідко (приблизно у третині характеристик) трапляються типові риси старця: сивина, борода, зношений одяг тощо. А от розбіжності в описах викликає «зріст» і «довжина волосся» Всевишнього.

Від розкриття уявлень студентів про центральну постать релігійної системи - Бога переходимо до одного з найпоширеніших християнських ритуалів - молитви. Одне із запитань мало на меті прослідкувати регулярність звертання респондентів до неї. Так, майже половина (31 - 45, 59%) опитаних «моляться щодня», решта - «дуже рідко» (15 - 22,06%), «тільки перебуваючи у храмі» (13 - 19,12%) та «ніколи» (1 особа). Крім того, 8 піддослідних (11,77%) запропонували власні варіанти, сутністю більшості з яких виступає формулювання «молюся тоді, коли мені це потрібно». Глибше розкрити індивідуальну значущість молитви допомогло таке запитання анкети: «Чим для Вас особисто є молитва до Бога?», котре передбачало можливість обрати одразу декілька прийнятних варіантів. Так, у резонансі зі згаданими вище індивідуальними формулюваннями, для більшості студентів цей ритуал - «звернення по допомогу» (саме такий варіант обрала 61 особа - 89,71%), а також «спосіб подяки» (43 - 63,24%). Крім того, для приблизно четвертої частини респондентів він також є «способом заспокоєння» (18 - 26,47%), для деяких інших - «формою спілкування з Богом» (4), ще для одного студента - «можливістю покаятися». Загалом ритуал молитви для наших піддослідних - це значною мірою психотерапевтичний засіб довірчого спілкування із Всевишнім.

Міфологічна складова релігійності - надто складний феномен для його вивчення за допомогою одного анкетування. Тому ми вирішили прослідкувати хоча б за її онтогенетичними коренями. Так, одне із запитань анкети мало на меті стимулювати студентів пригадувати їх перший релігійний досвід і приблизну часову співвіднесеність таких спогадів. Більшість серед респондентів (61 особа - 89,71%) дали позитивну відповідь на це запитання («так, пригадую»). При цьому вікові маркери спогадів розподілилися таким чином: у 3 роки - 11 осіб; 4-5 років - 19; 6-7 років - 21; 8-10 років - 8; 12 і 14 років - по 1. У більш ранні періоди (дошкільний вік), як продемонстрував аналіз відповідей, перші релігійні уявлення виникли під впливом розповідей бабусі або батьків, інколи - дідуся, їхніх моральних повчань, спільного читання Біблії, святкування найбільших релігійних свят (найчастіше при цьому згадувалася Пасха) та походів у церкву. Дещо пізніше - у молодшому шкільному віці, на думку окремих піддослідних, у них почали виникати первинні уявлення про світобудову, життя і смерть близьких, гріх і кару за нього, що пов'язувалися з поняттям «Бог». Для ще двох осіб перший релігійний досвід виник у контексті типових переживань підліткового періоду - почуттів «душевного болю» чи «безвиході».

Символіка будь-якої релігійної віри - також ціла система, яка має свої вузлові моменти. Зокрема, у контексті християнської віри важливим смислоутворювальним символом є «гріх». Запропонувавши студентству питання «Як Ви розумієте це поняття? Поясність на прикладі всіх найбільших, на Вашу думку, гріхів», ми отримали змогу скласти свого роду відповідний їх «рейтинг». Так, на першому місці закономірно опинилося «вбивство» (згадали 47 осіб), далі - «обман, зрада» (26), «крадіжка» (23), «порушення заповідей Божих» і «гнів, ненависть, заздрість» (по 16), «неповага до батьків, до інших людей» (14), «невшанування релігійних свят, неділі» і «недодержання посту» (по 7), «осудження інших» (6), «невіра у Бога» і «лихослів'я» (по 5), «лінощі», «жадібність», «розпуста», «аборт», «вживання алкоголю» (по 3), «осквернення храму», «гординя», «марнотратство», «паління» (по 2), «самогубство», «зміна віри», «не молитися», «переїдання», «байдужість» (по 1).

Описані результати, як і відповіді на деякі інші питання анкети, виявили той прикрий факт, що певні атрибути «вільного дорослого» життя (вживання алкоголю, паління, лихослів'я тощо) у свідомості студентської молоді сприймаються як такі собі «дрібненькі грішки», які цілком «пробачаються» Всевишнім. До цієї ж групи «незначних порушень» для понад третини піддослідних належить, на жаль, і заподіяння моральної шкоди ближньому (обман, зрада, заздрість і т. п.). Отже, сучасна релігія наразі має незначний потенціал впливу на молодь у вищезазначених аспектах її життєдіяльності.

Виявити рівень обізнаності респондентів з останнім найвагомішим елементом релігії повинне було запитання: «Які Ви знаєте християнські заповіді?». Як з'ясувалося, студенти загалом обізнані з 7 із 10 Божих заповітів, при цьому кожен, зокрема, пам'ятає формулювання тільки 3-4. Найчастіше згадувалася заповідь «Не вбивай» (39), далі йдуть «Не кради» (35) та «Шануй батька твого і матір твою» (19); зовсім незначна кількість осіб відтворили заповіти «Не бажай ... нічого, що у ближнього твого» (8), «Не знай інших Богів, крім Мене» та «Пам'ятай день святий святкувати» (по 5), «Не вимовляй імені Господа Бога твого марно» (2). А 18 респондентів (26,47%) не пригадали жодної із біблійних заповідей, що змушує замислитися про їх начебто «віру».

Висновки і перспективи подальших досліджень. Таким чином, релігійність - суб'єктне утворення ціннісно-смислової природи, яке містить в собі образ божественного, відповідні міфологеми, символіку, систему табу (когнітивний і емотивний компоненти), а також ритуали (конативна складова). Означений феномен, корелюючи з низкою важливих особистісних рис, є одним із чинників психологічного здоров'я та соціальних взаємин людини. Водночас, як продемонстрували результати анкетування, рівень розвитку релігійності нашого студентства ще не досягає того рівня, на якому вже можна говорити про повноцінний моральний зміст. Адже віра в Бога піддослідних більшою мірою є «індивідуально-егоїстичною надією на допомогу», ніж «духовною трансценденцією». Поряд із цим її позитивом є певний психотерапевтичний ефект.

Перспективами подальших досліджень виступає вивчення несвідомих складових релігійності за допомогою проективних методик. Адже саме в цих рівнях цього системного явища - чималий потенціал впливу позитивної соціальної сутності християнської релігії на становлення особистості.



Номер сторінки у виданні: 45

Повернутися до списку новин