Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Педагогічна проблема формування рухової координації в теоретичній і практичній підготовці студентів





 

Юлія Солонець, аспірант кафедри гімнастики, хореографії і плавання Чернігівського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка

УДК 793.3+378

 

У статті розглянуто педагогічну проблему процесу формування рухової координації студентів факультету фізичного виховання під час занять хореографією. Проаналізовано стан проблеми рухової координації в теоретичній і практичній підготовці студентів.

Ключові слова: рухова координація, рухові якості, координаційні здібності, структура, складнокоординаційні рухи.

 

В статье рассмотрена педагогическая проблема процесса формирования двигательной координации студентов факультета физического воспитания во время занятий хореографией. Проанализировано состояние проблемы двигательной координации в теоретической и практической подготовке студентов.

Ключевые слова: двигательная координация, двигательные качества, координационные способности, структура, сложнокоординационные движения.  

 

In the article the pedagogical problem of process of forming of motive coordination of students of faculty of physical education is considered in the process of engaged in a choreography. Consisting of problem of motive coordination is analysed of theoretical and practical preparation of students.

Key words: motive coordination, motive qualities, co-ordinating capabilities, firmness, coordinating motions.

 

Постановка проблеми та її зв'язок з важливими науковими чи практичними завданнями. Одним із головних аспектів хореографічного виховання у студентів фізичного виховання є розвиток і вдосконалення рухових якостей, від яких залежать їхні фізичні можливості, що, в першу чергу, демонструють не тільки унікальні фізичні можливості, а й рівень технічної підготовки та майстерності.

Фізична підготовка є найбільш вивченою і добре розробленою галуззю в системі теорії та методики фізичного виховання, але зрештою реалізується і в хореографічній практиці одночасно з виявленням рухових якостей, зокрема рухової координації.

 Вивченню координації рухів й уточненню термінів «координаційні здібності», «рухова координація» в дослідженнях останніх років було приділено багато уваги. Проте аналіз науковометодичної літератури виявив, що сьогодні не існує єдиної думки щодо чіткого визначення рухової координації.

У хореографічній практиці найчастіше навчання і тренування проводяться методом багаторазового повторення конкретних композицій, тобто фактично змагальних вправ, що знижує якість їх засвоєння. Важливе значення при тренуванні є формування рухової координації, що дає змогу поглянути на загальний стан рухової координації студента до даної спортивної діяльності. Проте відсутні науково-методичні розробки, які б висвітлювали всі аспекти визначення рівня рухової координації, тому ця проблема є особливо актуальною і потребує ретельного дослідження та вивчення.

Стаття відповідає спрямованості наукової програми факультету фізичного виховання Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка, яка входить до загальноуніверситетських тем «Дидактичні основи формування рухової функції осіб, які займаються фізичним вихованням і спортом», державний реєстраційний номер 0108U000854.

Мета роботи - проаналізувати стан проблеми рухової координації в теоретичній і практичній підготовці студентів.

Методи дослідження полягають в аналізі й узагальненні науково-методичної літератури та передової педагогічної практики.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення низки наступних завдань:

1) здійснити аналіз науково-методичної та спеціальної літератури;

2) вивчити особливості формування рухових якостей, технічної підготовки, рухової координації в педагогічній практиці та загальній системі хореографічної підготовки студентів факультету фізичного виховання на сучасному етапі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Процес теорії і практики в фізичному вихованні призвів до зміни в системі підготовки майбутніх вчителів фізичної культури і хореографії. Підготовка вчителів спрямована на виховання, навчання, вдосконалення, підвищення функціональних можливостей тих, хто займається, на досягнення високої технічної майстерності, а також на рівень якісних сторін рухової діяльності.

Рухова діяльність дуже різноманітна і потребує значної уваги до функціонального стану організму та комплексного розвитку рухової координації. Цій проблемі присвячено значну кількість робіт науковців В. К. Бальсевича, Д. Д. Донського, Ю. Д. Желізняка, Н. О. Фоміна, Л. П. Матвєєва, Л. І. Лубишева, І. П. Ратова.

Провідні вчені, підкреслюючи значення рухової координації в фізичному вихованні особистості, констатують малу кількість робіт про вивчення якісних сторін рухової діяльності - йдеться про «різкість», «пластику», «спосіб до диференціації рухових дій» та ін. (В. К. Бальсевич, Л. П. Матвєєв).

Серед факторів, що визначають рівень координації, необхідно виділити всебічність сприйняття й аналізу рухів, наявність образів динамічних, часових і просторових характеристик рухів власного тіла і різних його частин у складній їх взаємодії, формування плану та конкретного способу виконання рухів [9, с. 238]. За наявності цих складових може бути забезпечена ефективна ефекторна імпульсація м'язів та м'язових груп, які необхідно залучити до високоефективного, з точки зору координації, виконання рухів. Одними з важливих факторів є також моторна (рухова) пам'ять, внутрішня і міжм'язова координація, функції вестибулярної сенсорної системи [1, с. 383; 2, с. 2-4].

У танцювальній практиці формування і вдосконалення координаційних здібностей в процесі виконавської роботи має дуже велике значення для якості засвоєння навчального процесу. Сучасний підхід до розвитку координаційних здібностей необхідний в активній руховій діяльності студента через прагнення до самовдосконалення.

Танцювальні вправи - це такі види рухових дій, які спрямовані на реалізацію завдань хореографічного виховання та підпорядкування його закономірностям, вони забезпечують функціональний рівень активності організму, відповідаючи об'єктивно необхідному для ефективного виховання хореографічних якостей. Виконання вправ означає перехід організму на той чи інший рівень його функціональної активності. Можна стверджувати, що діапазон цього переходу може бути дуже значним залежно від особливостей вправ та рівня підготовки виконавця (рис. 1).

Від особливостей змісту вправ залежать форми танцювальних вправ: зовнішня структура - видима форма, що окреслює співвідношення просторових, часових, динамічних параметрів руху та внутрішньої структури - характеризується зв'язками різних процесів функціонування організму між собою.

Виклад основного матеріалу досліджень. Існуючі педагогічні методики в практиці фізичного виховання показали нам, що багато спеціалістів, ставлячи координаційні здібності за значущістю на перше місце, не знають, як здійснити контроль за формуванням та рівнем розвитку рухової координації. Дуже часто це відбувається методом спостереження, коли викладач оцінює координаційні здібності студентів за часом і якістю засвоєння практичного матеріалу, що може бути одним із критеріїв, який характеризує рівень розвитку координаційних здібностей, але не може дати повної картини загального стану рухової координації студента, тим паче до конкретної спортивної діяльності.

Аналіз літературних джерел показав, що в галузі фізичного виховання і спорту сформувалися кілька відносно самостійних методологічних підходів до вивчення рухової координації, а саме:

з позиції біомеханіки, координація рухів - це подолання надмірних ступенів свободи органів руху, тобто перетворення їх у керовану систему;

«Словник фізіологічних термінів» координацію рухів тлумачить, як «узгодження діяльності м'язових груп, які належать до різних сегментів тіла, при виконанні рухового акту»;

М. О. Бернштейн [1, с. 382] визначає координацію рухів як подолання надлишкових ступенів волі органу, що рухається, і перетворення його в керовану систему;

А. А. Тер-Ованесян розглядає координацію як здатність людини швидко і точно відтворювати раніше незнайомі рухи;

Т. Ю. Круцевич трактує координацію як здатність узгоджувати рухи ланок тіла під час вирішення конкретних рухових завдань;

Д. Д. Донськой, Н. В. Зимкін [12, с. 3] розглядають координацію рухів як сукупність нервової, м'язової і рухової координації. Нервова координація є інтегрованим результатом узгодження нервових процесів, а також взаємодії сенсорних систем організму, програмування і контролю рухів у конкретних умовах тренувальної та змагальної діяльності. М'язова кординація забезпечує узгоджену роботу рухових одиниць. Розрізняють внутрішньом'язову і міжм'язову координацію. Рухова координація передбачає узгодженість рухів окремих ланок тіла у просторі і часі;

За Е. П. Ільїним [12, с. 4], координація - характеристика рухових дій, що пов'язана з управлінням, узгодженістю рухів й утриманням необхідної пози;

М. С. Бриль, І. Ю. Горька [12, с. 4] координаційні здібності розглядають як здібності узгоджувати діяльність різних м'язових груп при здійсненні рухового акту, як найбільш досконале вирішення рухових завдань, особливо складних і таких, що виникають раптово;

Е. П. Ільїна зазначає, що координація містить: регуляцію рухових дій щодо їх часових і просторових параметрів; точність оцінювання, диференціювання і відтворення параметрів рухів; влучність і спритність; здатність до розслаблення м'язів; регуляцію пози;

В. В. Клименко вважає, що координація рухів передбачає стан психомоторної дії, коли в ній все виконується упорядковано, усвідомлено, згідно з природною логікою рухів;

М. П. Гуменюк, В. В. Клименко [12, с. 4] розглядають силу, швидкість, темп, точність і влучність, пластичність і спритність, ритм і координованість як властивості рухів, що є показниками розвинених психомоторних здібностей;

С. Н. Михайлова [8, с. 3] у структурі координаційних рухів виділяє точність відтворення та диференціювання просторових, часових та м'язових параметрів рухів, точність узгодження рухів, статичну рівновагу;

В. Староста [11, с. 8] розглядає рухову координацію як один з найпоширеніших складових елементів рухової підготовки. Високий рівень її розвитку є основою успіхів у різноманітних видах спорту, особливо в тих, в яких кінцевий результат визначається високим рівенем технічної підготовки. Ступінь розвитку координації визначає також успіх у професійній діяльності, в цирковому мистецтві, хореографії тощо, він сприяє майстерному оволодінню технікою руху;

Л. Д. Назаренко [8, с. 3] до комплексу координаційних якостей відносить спритність, рухливість, точність, рівновагу, стрибучість, ритмічність, влучність, пластичність. Автор зазначає, що всі рухові координації взаємопов'язані, однак вони зберігають при цьому відносну самостійність.

Серед рухових функцій особливе значення для хореографічної роботи має координація рухів. Розрізняють три основні види координації: нервову, м'язову, рухову. У фізіологічному механізмі рухової координації задіяні сенсорні системи, центральна нервова система, нервово-м'язовий апарат. Для нервової координації характерне почуття ритму, рівноваги, постави тощо. Вони можуть бути закріплені в пам'яті.

Запам'ятовування, моторна (рухова) пам'ять - одна з особливостей координації, що залежить від роботи зорового і вестибулярного апаратів та інших органів [9, с. 238].

У м'язовій координації характерною є групова взаємодія м'язів, що забезпечує стійкість тіла, і це характерно при бігу, ходьбі та інших рухах. Рухова координація - це процес узгодження різних частин тіла з музикою та їх розподіл у просторі і часі, наприклад тимчасовий, послідовний або один рух (Т. Баришнікова, Е. Вільчковський, О. Мартиненко та ін.).                                                                          

На думку В. І. Ляха [6, с.17], необхідно розрізняти елементарні і складні координаційні здібності. Елементарними є координаційні здібності, які виявляються в ходьбі, бігу, а складні - в єдиноборствах, спортивних видах, танцях. Відносно елементарною є здатність точно відтворювати просторові параметри рухів і більш складною - здатність швидко перебудовувати рухові дії в умовах несподіваної зміни обставин.

Координаційні здібності, що виявляються в руховій діяльності, залежать від швидкісних, силових, швидкісно-силових здібностей. У зв'язку з цим, вирізняють два типи показників координаційних здібностей: явні (абсолютні) і латентні (відносні). Абсолютні показники характеризують рівень розвитку координаційних здібностей без урахування швидкісних, силових, швидкісно-силових можливостей людини. Відносні показники надають можливість міркувати про прояв координаційних здібностей з урахуванням цих можливостей.

Названі види координаційних здібностей можна подати як такі, що існують потенційно, тобто до початку виконання будь-якої рухової діяльності (їх можна називати потенційними координаційними здібностями), і такі, що виявляються реально на початку і під час виконання цієї діяльності (актуальні координаційні здібності) (Н. Чупрун, 2010).

Висновки. Отже, в науковій літературі відсутній єдиний підхід до визначення поняття «рухова координація» та її структурних компонентів. Аналіз літературних джерел показав зацікавленість спеціалістів фізичного виховання і спорту питаннями щодо значення та сутності рухової координації в розвитку фізичних якостей студентів, її формування під час занять хореографією.

Науковці пропонують значну кількість визначень рухової координації, координаційних здібностей та різні підходи до виявлення їх сутності, за якими виділяють різне число складових координаційних здібностей і вкладають у них різний зміст, використовуючи різні терміни та поняття.

Проаналізувавши низку понять, що відображають зміст рухової координації, ми вважаємо найдоцільнішим визначення Т. Баришнікова, Е. Вільчковського, О. Мартиненко та інших: рухова координація - це процес узгодження різних частин тіла з музикою та їх розподілу у просторі і часі, наприклад тимчасовий, послідовний або один рух. Досконале поєднання в одне ціле всіх складових рухової координації надає можливість узгодити рухи, пластику, артистизм та музику в єдиному часовому просторі, що призводить до великої щільності та варіативності процесів керування рухами, а також здатність переносити надзвичайно великі за навантаженням вправи, зберігаючи при цьому точність рухів, економічність виконання вправ, раціональне використання механічних форм енергії.

Високий рівень рухової координації дає змогу розвинути, вдосконалити та досягти високого рівня виконавської майстерності, стійкість вестибулярного апарату, виразність виконання вправ, швидкість пересування, здатність орієнтуватися в просторі та інші якості, необхідні для студента на хореографічних дисциплінах.



Номер сторінки у виданні: 290

Повернутися до списку новин