Формування і розвиток особистості викладача вищого технічного навчального закладу в процесі психологопедагогічної підготовки магістрів
Світлана Якубовська, кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри українознавства, педагогіки і психології Національного університету водного господарства та природокористування
УДК 37.015.3
У статті запропоновані шляхи формування та розвитку особистості викладача вищого технічного навчального закладу під час психолого-педагогічної підготовки магістрів відповідно до сучасних вимог.
Ключові слова: особистість викладача, діалогічний підхід, саморозвиток, самовдосконалення, педагогічні здібності, «Я-концепція».
В статье предложены пути формирования и развития личности преподавателя высшего технического учебного заведения во время психолого-педагогической подготовки магистров в современных условиях.
Ключевые слова: личность преподавателя, диалогический поход, саморазвитие, самосовершенствование, педагогические способности, «Я-концепция».
The article suggested ways of creating a personal trainer and development of higher technical educational institution in the process of psychological and pedagogical training of masters to modern standards.
Key words: personality teacher, dialogical approach, self development, self improvement, pedagogical skills, self-concept.
Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» в технічному вищому навчальному закладі передбачає вивчення циклу психолого-педагогічних дисциплін, завдання яких не лише озброїти майбутніх фахівців психолого-педагогічними знаннями для використання в професійній діяльності, а й підготувати випускників до педагогічної діяльності, яку передбачає університетська освіта. У зв'язку з цим формування особистості викладача вищого навчального закладу, особливо технічного, є актуальною проблемою. Адже викладачу психолого-педагогічних дисциплін за обмаль часу потрібно вказати студентам орієнтири формування особистості викладача вищого технічного навчального закладу.
Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор. У своєму дослідженні проблеми формування особистості викладача вищого технічного навчального закладу під час психолого-педагогічної підготовки ми спиралися на дослідження С. О. Сисоєвої [7], яка висвітлює проблеми розвитку особистості фахівця в контексті сучасних цивілізаційних змін; В. В. Рибалки [6], який торкається проблем психологічної структури особистості як основи систематизації професійно важливих якостей фахівця; Г. О. Балла [1], праці якого присвячено проблемам особистісного розвитку студента вищого навчального закладу, зокрема особливостям гуманізації професійної підготовки; З. Н. Курлянд [3],
Л. Г. Подоляк, В. І. Юрченка [4], які розробляють теорію і методику педагогіки вищої школи.
Виділення невирішених частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Проблему формування особистості викладача вищого технічного навчального закладу під час психолого-педагогічної підготовки висвітлено в науковій літературі недостатньо, а тому потребує ретельного і багатобічного дослідження.
Формулювання цілей статті (постановка завдання). Метою цієї публікації є окреслення шляхів формування особистості викладача вищого технічного навчального закладу під час психолого-педагогічної підготовки.
Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Професійна підготовка фахівця технічного вищого навчального закладу вимагає високого рівня знань з фундаментальних дисциплін. Але особистісно-професійне становлення майбутніх інженерів передбачає й психолого-педагогічну складову цього процесу. Тому центральна магістраль гуманізації в процесі психолого-педагогічної підготовки магістрів технічного вищого навчального закладу має проходити через зміст освіти: від фізики і математики та інших природничо-технічних (інженерних, технологічних) дисциплін до філософії, педагогіки, психології, соціології, правознавства, до всієї гуманітарної складової системи освіти у вузькому значенні цього поняття. Перед фахівцями стоїть нелегке завдання. Адже диплом магістра надає можливість випускникам реалізувати себе і в педагогічній діяльності. Відтак виникає необхідність окреслити шляхи формування особистості викладача вищого технічного навчального закладу відповідно до сучасних вимог.
В умовах значних змін в освітній галузі особливого значення набуває професійна компетентність сучасного педагога, переорієнтація його мислення на усвідомлення сучасних вимог до педагогічної діяльності. Здатність педагога відповідати цим вимогам, на думку С. О. Сисоєвої, має глибоко суб'єктивний характер і тісно пов'язана з особистісними якостями самого педагога, які мають відповідати новим вимогам до професійної діяльності, а саме [7, с. 14]:
-- вміння, адаптувавшись до реалій сьогодення, відчути принципово нову аудиторію в навчальному закладі - бути готовим до діалогу зі студентами. На думку Л. О. Мільто [2, с. 126], діалогічний підхід забезпечує пріоритет суб'єкт-суб'єктних відносин викладача зі студентами, які базуються на відкритості та довірі та перетворюють керівну позицію викладача на рівноправні, партнерські відносини зі студентами: викладач не навчає і не виховує, а актуалізує, стимулює прагнення студента до творчого розвитку і, головне, створює умови для самореалізації й самоактуалізації особистості. У системі вищої освіти повинен формуватися не абстрактний фахівець із набором певних фахових якостей, а професіонал з яскравою творчою індивідуальністю. Тому викладач має не просто ставити перед собою певні педагогічні завдання, а й прагнути їх внутрішнього сприйняття студентами;
-- постійне самовдосконалення і саморозвиток власної особистості. Розвиток і самореалізація викладача вищого навчального закладу залежить від його діяльності з досягненням вершин професіоналізму в акмеологічному розумінні - це система, яка складається з чотирьох взаємопов'язаних підсистем: професіоналізму особистості, професіоналізму діяльності, нормативності діяльності і поведінки та продуктивної «Я-Концепції». Таким чином, становлення професіоналізму і розвиток викладача передбачають формування професійного покликання, отримання спеціальної освіти, формування професійної майстерності.
Отже, оволодіння педагогічною спеціальністю означає сьогодні не тільки наявність багатокомпонентного складу інтегративних професійних знань і вмінь, а й особистісний вимір педагога, адже особистість викладача сприяє визріванню особистісних якостей у студента. Позаяк, на думку Г. О. Балла [1, с. 147], гуманізація професійної освіти передбачає віддання переваги особистісному началу перед вузькопрофесійним.
В. В. Рибалка [6, с. 449] зазначає, що на базі професійних і структурно-психологічних моделей особистості можна значно ефективніше здійснювати психологічний відбір кандидатів, формувати більш повноцінний особистісний орієнтир для постановки професійного навчання, проводити оптимальну розстановку кадрів, виявлятись і реалізувати продуктивний потенціал працівників.
Відтак у процесі формування та розвитку особистості викладача вищого технічного навчального закладу відповідно до сучасних вимог особливу увагу слід приділити таким структурним компонентам особистості майбутнього педагога, як педагогічні здібності та «Я-концепція». Що стосується останнього, то, як стверджує В. В. Рибалка [6, с. 439], без самосвідомості як «ядра» особистості неможливе жодне уявлення про структуру особистості.
Таким чином, серед педагогічних здібностей, запропонованих Н. В. Кузьміною [4, с. 294], що сприятимуть розвитку діалогу зі студентами, можна виділити такі:
-- прихильність до студентів - це основа у структурі педагогічних здібностей. Йдеться про любов до студентів, прихильне ставлення до них, бажання спілкуватися та працювати з ними. Студенти вельми спостережливі і тонко це відчувають. Зазвичай вони відповідають взаємністю, якщо відчувають прихильність до себе;
-- витримка і самоконтроль. Для викладача важливо у будь-якій непередбаченій ситуації володіти собою, управляти власними емоціями, не втрачати контролю над своєю поведінкою. Велике значення має здатність швидко орієнтуватися, вирішувати, як потрібно поводитися в конкретних умовах;
-- здатність постійно перебувати на занятті в оптимальному стані. Щоб не трапилося, викладач завжди повинен заходити до аудиторії оптимістично налаштованим, у доброму гуморі, стримуючи негативні емоції. Це надзвичайно важливо, адже психічне самопочуття студентів залежить від настрою викладача, який є сильним психогенним чинником. Якщо викладач зайшов до аудиторії похмурим, незадоволеним - це відразу несприятливо позначається на емоційно-вольовій сфері студентів, гальмує їхню пізнавальну активність на занятті;
-- комунікативна здатність - це здатність викладача вибирати правильний стиль педагогічного спілкування і модель взаємин зі студентами (групою або окремим студентом), враховуючи їхні вікові й індивідуальні психологічні особливості. У цьому разі викладачеві необхідно утримуватися від двох крайнощів. Не слід як відчужено ставитися до студентів, постійно підкреслювати відмінність у соціальному статусі, тримати їх «на дистанції», так і не припускатися й протилежної помилки - дозволяти псевдодружні стосунки зі студентами, стирати будь-яку соціально-психологічну межу між собою та ними;
-- соціально-перцептивні здібності - це педагогічна спостережливість, здатність проникати у внутрішній світ студента. Соціально-перцептивна проникливість пов'язана з тонким розумінням особистості студента та його тимчасового психічного стану. Здібний викладач за ледве помітними ознаками, незначними проявами поведінки і діяльності студента помічає найдрібніші зміни в його внутрішньому світі, правильно інтерпретує, що означають ці зміни;
-- сугестивна здатність - це здатність ставити педагогічні вимоги і домагатися їх виконання шляхом вольового емоційно-інформаційного впливу на студентів. Сугестивна здатність залежить від розвитку волі викладача, великої впевненості у собі, почуття відповідальності за навчання та виховання студентів; педагогічний такт виявляється у здатності викладача знаходити найдоцільніші міри впливу на студентів, зважаючи на їхні вікові й індивідуальні психологічні особливості та залежно від конкретної педагогічної ситуації. Суть педагогічного такту полягає в умілому поєднанні поваги до студента та вимогливості до нього, довіри та систематичного педагогічного контролю;
-- психологічна компетентність - обов'язкова передумова ефективності професійно-педагогічної діяльності викладача, високий рівень якої він може досягнути під час засвоєння певного обсягу психологічних знань й оволодіння технологією педагогічного управління, зокрема вдосконалюючи психолого-педагогічні впливи навчально-виховного змісту.
У дослідженні О. В. Полуніної [5, с. 16] виявлені базові складники структури психологічної компетентності викладача вищого навчального закладу, показниками яких є вміння викладача психологічно осмислювати й розв'язувати педагогічні ситуації, його активність в інноваційній діяльності, емпатійність (емоційна, когнітивна, дійова), рефлексивність, інтернальність, мотивація досягнення, схильність до професійно-психологічного саморозвитку. Важливе значення, до того ж, відіграє висока мотивація педагога до оволодіння психологічними знаннями. Досягнення вищого рівня психологічної компетентності викладача є передумовою активізації й фасилітації ним процесу учіння студента, розвитку його навчальної рефлексії і формування позитивних мотивів навчання та здатності до професійної самоосвіти.
Проявом психологічної компетентності викладача є педагогічна уява, яка виражається у передбаченні ним наслідків своїх педагогічних дій, у проектуванні особистісного розвитку студентів. Вона пов'язана з уявленням про те, що зі студента буде в майбутньому та за яких умов це можливо, прогнозуванням розвитку тих чи інших його якостей.
Викладач високого рівня педагогічної майстерності може розподіляти увагу між декількома об'єктами або видами педагогічної діяльності. Так, наприклад, під час лекції він уважно стежить за змістом навчального матеріалу, який викладає студентам, висловлює власні думки, водночас тримає в полі зору всю групу, реагує на ознаки її втомленості, неуважності, нерозуміння і, зрештою, слідкує за власною поведінкою (мовою, поставою, жестами, мімікою).
Наступний важливий структурний елемент, самотвірний компонент особистості викладача вищого технічного навчального закладу - його «Я-концепція». Практика свідчить, що недооцінка ролі й особливостей «Я-концепції» майбутнього викладача вищого технічного навчального закладу призводить до суттєвих вад в його навчально-професійній діяльності, оскільки не забезпечуються соціально-психологічні умови актуалізації творчого потенціалу майбутнього фахівця, стимулювання його професійного становлення й особистісного зростання.
Загострюючи проблему, можна стверджувати, що зміцнення та формування позитивної «Яконцепції» майбутнього викладача вищого технічного навчального закладу - це завдання вищої психолого-педагогічної ідеології порівняно з традиційним формуванням лише професійних здібностей, методичної та теоретичної підготовки майбутнього фахівця [3, с. 412].
Позитивна «Я-концепція» майбутнього педагога характеризується такими емпіричними показниками, як висока когнітивна складність і диференційованість «Образу-Я»; професійнорольова ідентифікація («Я - майбутній педагог», «Я - практикант» тощо); наявність власне особистісних компонентів у структурі уявлень
про себе (любов до студентів, їх прийняття і розуміння, повага до іншого тощо); внутрішня цілісність і узгодженість між модульностями «Я-реальне», «Я-ідеальне», «Я-дзеркальне»; відносна стійкість, стабільність уявлень про себе як проособистість і майбутнього педагога; переважання серед них моральних суджень і загальний позитивний їх характер.
Майбутні педагоги з позитивною «Я-концепцією» відрізняються високою (здебільшого адекватною) самооцінкою педагогічних здібностей, особистісних якостей і наслідків своєї навчально-професійної діяльності; високим рівнем самоповаги й автосимпатії, самокритичністю (але в міру).
Здебільшого вони очікують на позитивне ставлення до себе з боку авторитетних осіб, емоційно стійкі, з низьким рівнем особистісної і реактивної тривожності. Їм притаманна висока активізація вчинку самобачення, наявність позитивних мотивів навчально-професійного й особистісного самовдосконалення, здатність до вольової дії щодо подолання вад власного «Я»; домінування інтернальних (внутрішніх) тенденцій локусу-контролю.
Людина з позитивною «Я-концепцією» відповідально усвідомлює свої потреби та намагається їх реалізувати, але робить це за власним бажанням, тому відчуває внутрішню свободу. У змісті «Образу-Я» наявні професійні якості і настанови, що свідчить про професійну спрямованість особистості студента та є важливою особистісно-психологічною передумовою професійної адаптації молодого викладача.
Професійно-рольова ідентифікація («Я-майбутній викладач», «Я-практикант» тощо) впливає на поведінковий складник «Я-концепції». «Я-викладач!» це дає студентові відносно жорсткий стрижень і орієнтує його на необхідність підтвердити уявлення про професійно-орієнтоване власне «Я».
Майбутні викладачі з позитивною «Я-концепцією» активніші у навчанні, успішно оволодівають навичками самоосвіти, намагаються сформувати риси особистості, які притаманні професійній моделі.
Таким чином, позитивна «Я-концепція» сприяє розкриттю та реалізації внутрішніх можливостей майбутнього викладача вищого технічного навчального закладу в напрямку його успішної професійної, зокрема й педагогічної, підготовки. Для студентів із негативною «Я-концепцією» характерним є відсутність вираженого
інтересу до професійного аспекту «Я», пасивність самопізнання, невмотивованість навчально-професійного самоствердження і самореалізації; приреченість власного «Я», безпорадність у розв'язанні суперечностей «Образу-Я»; домінування екстернальних (зовнішніх) тенденцій локусу-контролю (пошук винуватця власних негараздів).
Отже, формування «Я-концепції» майбутнього викладача варто розглядати в контексті загальних психологічних умов у період вивчення ним дисциплін психолого-педагогічного циклу, а діагностика та врахування її особливостей робить процес особистісного зростання майбутнього викладача педагогічно керованим.
Висновки з даного дослідження і перспективи подальших досліджень у цьому напрямку. Отже, формування і розвиток особистості магістра як викладача вищого технічного навчального закладу під час психолого-педагогічної підготовки доцільно здійснювати шляхом розвитку особистісних і комунікативних здібностей, позитивної «Я-концепції» з метою забезпечення реалізації нових вимог до професійної діяльності педагога - діалогічного підходу, постійного самовдосконалення і саморозвитку власної особистості. Проблема формування особистості викладача технічного ВНЗ тісно пов'язана з проблемою формування педагогічної компетентності як професійної в підготовці магістрів технічного вищого навчального закладу. Остання є маловивченою і перспективною для подальших досліджень.
Повернутися до списку новин