Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Зміцнення та захист національного інформаційного простору України: проблеми та шляхи забезпечення





Юрій Бондар, здобувач кафедри політичних наук

Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова

УДК 316.342 (477)

 

Розгляд означеного питання видається найбільш логічним у такій послідовності: національна безпека загалом - національна безпека та інформація - національна інформаційна безпека.

Для розуміння суті інформації, інформаційної

політики та ідеології в сучасних державах, зокрема в Україні, важливо сповна усвідомлювати такий феномен, як національна безпека загалом.

Національна безпека - це стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз, проблем, суперечностей, за якого забезпечується збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей. Оскільки життя держави і суспільства розгортається в часі і просторі та в різних сферах, національна безпека є багатоплановим явищем, яке передбачає економічні, соціальні, політичні, воєнні, екологічні та інші характеристики.

Коли йдеться про національну безпеку, береться до уваги, що вона досягається шляхом проведення чітко визначеної, виваженої державної політики відповідно до прийнятих доктрин, стратегій, концепції і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково -технологічній, інформаційній сферах тощо. У загальному підсумку національна безпека має місце тоді і там, де починаються загрози і упередженості з проблем національного розвитку, існуванню окремо взятої держави, окремої країни, суспільства [1].

Конкретні засоби і шляхи забезпечення національної безпеки України як окремої держави зумовлюються пріоритетністю національних інтересів, необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз цим інтересам, і ґрунтуються на засадах правової демократичної держави. Конкретний зміст державної політики визначається прийнятими на законодавчому рівні принципами забезпечення національної безпеки. У кожній державі такі принципи власні, унікальні і навіть відмінні від інших держав.

В Україні такі принципи найперше закріплені в Конституції України, інших нормативних актах, які стверджують не лише самостійну, суверенну державу, але й її внутрішню та зовнішню політику, тобто зносини, контакти з іншими державами.

Основною стратегічною метою національної безпеки України, як і кожної країни, є забезпечення захисту: природи як сфери існування (буття) людини; людини (її прав і свобод); соціальних та національних груп - їх статусу, функціональних ролей та самобутності; суспільства (його духовних та матеріальних цінностей); держави (її суверенітету, територіальної недоторканності та політичної незалежності). Важко собі уявити реалізацію такої мети без відповідного інформаційного поля, «інформаційної» політики і практики. При цьому дієва інформаційна політика в державі можлива лише за умови прозорості національних інтересів, які відображають фундаментальні цінності та прагнення народу.

Національно - державні інтереси України є об'єктивним фактором, зумовленим усією сукупністю її життєвих запитів і потреб. Їх зміст визначає, якою має бути політика держави, щоб її цілісність і добробут громадян були надійно забезпечені та захищені. Це зумовлює стратегічний характер національних інтересів, який полягає в тому, що вони є: фундаментальними пріоритетами будівництва та розвитку державності; покладені в основу стратегічного планування збереження навколишнього середовища; спрямовані на просування та захист інтересів людини, суспільства і держави; визначають необхідність постійного вдосконалення системи забезпечення національної безпеки.

Національні інтереси є внутрішніми і зовнішніми. І ті, й інші тісно взаємодіють і є взаємозалежними.

Вирішення проблем національної безпеки України полягає в захисті власних національних інтересів від держав, юридичних і фізичних осіб, які намагаються забезпечити своє існування і розвиток радикальними, а то й агресивними методами за рахунок нашої країни.

Питання національної безпеки за багатьох обставин зумовлене проблемами інформаційної безпеки як невід'ємної складової функціонування самостійної суверенної держави.

Проблема національної безпеки має конкретне вираження і тісно пов'язана, детермінована національними інтересами. Досить часто останні, як стверджують дослідники, реалізуються з урахуванням глобальних процесів, однак такі інтереси мають найперше національне визначення відповідно до зовнішніх та внутрішніх чинників, комплексу інших факторів загальносвітового та загальнонаціонального політичних процесів. Як зазначає, зокрема, Е. А. Позняков, «якщо по відношенню до власної держави нація часто являє собою роз'єднане ціле, то стосовно зовнішнього світу та інших держав - єдине ціле. Відповідно і національний інтерес набуває значення інтересу нації загалом і, головним чином, відносно зовнішнього світу» [2].

Національна безпека (і її об'єктивна складова - інформаційна безпека), це складний, інтелектуально навантажений суспільний процес, що існує, видозмінюючись постійно, залежно від стану і характеру суспільства, наявних в ньому суспільних відносин, діючих концепцій, уявлень, різних, зокрема й діаметрально протилежних точок зору. Водночас є певні залежності загального характеру і обумовленості: чим демократичнішим є суспільство, тим стабільнішою, стійкішою є система національної безпеки, тим вагомішими, суттєвішими є національні інтереси, цінності під час формування та реалізації зовнішньої політики.

Дається взнаки і таке: система національної безпеки є потужною і вагомою тоді, коли відкрито й демократично обговорюються в суспільстві усі наявні проблеми, особливо гострого соціального характеру. Зворотну ситуацію спостерігаємо тоді, коли суспільство конфліктне і недемократичне. Чим значиміші інтереси конкретного лідера і конкретного режиму в зовнішньополітичній діяльності, тим вищою є внутрішня суперечливість системи національної безпеки [3].

Достатньо глибокий аналіз суті, особливостей національної безпеки дає змогу дійти висновку, що як своєрідна й об'ємна категорія політичної науки вона все ж найповніше, цілісно розкриває здібності та можливості функціонування та розвитку суспільства і держави, завдяки чому виступає у ролі узагальнювального комплексного критерію оцінки сучасного стану та тенденцій будь_яких змін суспільства та держави.

Систему національної безпеки у загальному згрупованому вигляді можна схарактеризувати як такий стан країни, який, з одного боку, дає їй можливість зберігати свою національно - державну цілісність, недоторканність, суверенно і вільно вирішувати будь_які власні національні соціальноекономічні, політичні, культурні, духовні проблеми, а з другого - виступати активним суб'єктом міжнародних відносин, успішно реалізуючи свою зовнішню політику.

Національна безпека будь - якої держави передусім залежить від її політичного суверенітету. Саме недоліки такого суверенітету мають місце, коли держава перестає бути самостійним, самодостатнім суб'єктом міжнародних відносин, втрачає власну незалежність у взаєминах з іншими державами. Попри будь_яку агресію захоплення політичної влади чи втручання зовні, навіть внутрішні конфлікти, що надто помітно впливають на зміну національної психології, зміну усіх суспільних відносин у державі.

Наголосимо на тому, що політична безпека держави насамперед спирається на внутрішню безпеку, стабільність суспільства. Це стабільність, яка стає можливою за наявності стабільної політичної системи, політичної організації, функціонування, чітко виокремлених соціальних груп. До цього треба додати як необхідне - наявність органів політичного управління, які користуються високою довірою народу і спроможні успішно вирішувати будь - які проблеми у світі та власній країні.

Вказуючи на велику роль і значення політичної безпеки, варто вказати і на ту обставину, що така безпека за рахунок формування різних політичних союзів, структур, певною мірою все ж обмежує національний суверенітет. Неважко помітити, що саме такі процеси нині притаманні багатьом європейським державам.

Після політичної безпеки безумовно суттєвого значення набуває економічна безпека, яку певною мірою можна розглядати і виокремлювати як специфічний вид безпеки. Річ у тім, що з моменту виникнення і подальшого інтенсивного розвитку ринкова економіка стала тим дієвим засобом, за допомогою якого держави намагаються будь -що організувати і контролювати міжнародний поділ праці саме на свою користь. Тому в сучасному світі важливе місце в політиці окремих держав посідають питання, що стосуються економіки, торгівлі, потоку ресурсокапіталів, технологій, товарів та ін. Будучи найпрогресивнішою, ринкова економіка, однак, не позбавлена суттєвих проблем і протиріч.

Без економіки, її основних результатів, серед яких найістотнішими є рівень, тривалість та умови життя громадян, вести мову про національну безпеку взагалі не доводиться. Економічна безпека органічно включається до системи державної безпеки разом із такими її обов'язковими складовими, як обороноздатність країни, підтримання соціального миру і злагоди, запобігання економічним бідам і катаклізмам, захист від них.

Окремо (хоча і в контексті з іншими складовими національної безпеки) треба вести мову саме про інформаційну безпеку, викликану небувалим піднесенням і розвитком науки і техніки, суперництвом між державами, які найбільше зробили і досягли в цих сферах. Ще за часів так званої холодної війни інформація, інформаційні системи були (і нині залишаються) дієвим інструментом ідеологічного протиборства та впливу одних держав і народів на інші. Щодо сьогодення, то інформація, інформаційні засоби є потужним джерелом розвитку держав, їх перетворення на інформаційні держави й суспільства. Деякі автори, зокрема М. М. Нетрубач, вважають, що так зване інформаційне суспільство, до якого прагне багато країн, може бути визначене саме як суспільство, в якому предметом праці більшості є знання та інформація, а знаряддям праці - інформаційні технології.

Коли йдеться про корінні інтереси держави в інформаційній сфері, в першу чергу мають на увазі зміцнення політико_конституційного ладу, збереження зміцнення суверенітету і територіальної цілісності держави, а відтак - встановлення необхідної політичної соціальної стабільності. Це умови, що завжди існують, коли йдеться про формування висококваліфікованого, інформованого суспільства.

Для національної, зокрема й інформаційної безпеки України, її характеру принципового значення набувають відносини України не лише з окремими державами, континентами - передусім Європою, але й окремими альянсами.

Підсумуємо загальні питання щодо національної інформаційної безпеки такими висновками.

Інформаційна безпека - це складна, невід'ємна частина загальної національної безпеки людей, держави. У свою чергу, національна безпека є похідною від виробничого й економічного, соціально_політичного та культурного розвитку країни, її ролі й місця в системі міжнародних відносин.

Уява про інформаційну безпеку, як і про безпеку загалом, нині суттєво відрізняється від тієї, яку людство уявляло собі донедавна. З небаченим зростанням в останнє десятиріччя наукового, інформаційного потенціалу така безпека стала ще більш складною і високозабезпечуваною. Виникають суттєві труднощі в плані шляхів, засобів, механізмів, завдяки яким забезпечується стабільність у державі загалом й інформаційна стабільність суспільства зокрема [4].

Врешті, маємо враховувати, що існує певний зв'язок, взаємозалежність між національною і міжнародною безпекою. Одна без одної такі безпеки не існують і не можуть існувати. Тому й інформаційну безпеку варто розглядати у згаданому контексті і безпосередньо. При визначенні різних аспектів і сторін міжнародної безпеки відправним, основним було і залишається не інакше як поняття і сутність національної безпеки.

Інформаційна безпека - питання високої і принципової політики, яке визначально і завжди вирішується на державному рівні, вищими органами державної влади і відповідає національним інтересам життєвої ваги. Це означає, що й в Україні інформаційна національна безпека - це насамперед турбота держави, предмет її інтересу та дії.

Питання національної інформаційної безпеки гостро постали останнім часом перед країнами, які вибороли незалежність, суверенітет, стали економічно, політично, соціально самостійними. Концепції інформаційної безпеки нині розроблені й реалізовуються в Російській Федерації, Україні, Білорусії, більшості європейських країн колишнього так званого соціалістичного табору. Практично всі такі концепції зумовлені двома обставинами: перша - захист національного інформаційного простору та його безпека; друга - інтеграція національних інформаційних просторів у загальносвітовий. Із цього маємо виходити й ми в Україні при формуванні й обстоюванні власного національного інформаційного простору - формуючи його, розвиваючи та захищаючи.

Зміцнення і захист національного інформаційного простору України є невід'ємною складовою забезпечення її національної безпеки та суверенітету загалом. Вектори такої безпеки зумовлюються пріоритетністю національних інтересів Української держави, необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз цим інтересам як всередині, так і ззовні держави.

Оскільки національна безпека держави насамперед спирається на політичну безпеку всередині держави, важливе значення мають: розвиток економіки країни та її конкурентоспроможності; рівень життя та соціального захисту громадян, загальна поінформованість, культура громадян тощо. Йдеться про політичну, економічну та інформаційну безпеки, як три найважливіші складові національної безпеки загалом. Головними напрямами забезпечення національного інформаційного простору України при цьому є захист інформації; національних інформаційних ресурсів; забезпечення інформаційної експансії у світовий інформаційний простір з метою забезпечення національних інтересів.



Номер сторінки у виданні: 144
Автор:

Повернутися до списку новин