Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Тисячолітня пісня і забута історія





Роман Наконечний, полковник Українського козацтва,м. Львів

УДК 323.15

 

У статті досліджуються історичні події, що відбувались в 9–11 століттях на території Лахів — Червоної Руси, Київської Руси, Мазовшан і Угрі, що дають відповіді на багато історичних питань і загадок.

Ключові слова: соколи – козаки, Болехівська земля, Червенсько – Галицька земля, князь, підкоряти Казимирові.

 

В статье исследуются исторические события, которые происходили в 9–11 веках, на территории Лахов — Червоной Руси, Киевской Руси, Мазовшан и Венгров, и дают ответы на много исторических вопросов и загадок.

 

HEJ, SOKO Y

Hej tam gdzie znad czarnej wody

Siada na ko u an m ody

Czule egny si z dziewczyn

Jeszcze czulej z Ukrain .

Ref.:

Hej, hej, hej soko y

Omijajcie g ry, lasy, pola, do y

Dzwo , dzwo , dzwo dzwoneczku

M j stepowy skowroneczku.

Wiele dziewczat jest na wiecie

Lecz najwi cej w Ukrainie

Tam me serce pozosta o

Przy kochanej mej dziewczynie.

Ona biedna tam zosta a

Przepioreczka moja ma a

A ja tutaj w obcej stronie

Dniem i noc t skni do niej.

Ref.

al, al za dziewczyn ,

za zielon Ukrain ,

al, al serce p acze

U jej nigdy nie zobacz .

Ref.

Wina, wina, wina dajcie,

A jak umr pochowajcie

Na zielonej Ukrainie

Przy kochanej mej dziewczynie.

Ref.

 

ГЕЙ, СОКОЛИ

Гей, десь там, де чорні води,

Сів на коня козак молодий.

Плаче молода дівчина,

Їде козак з України.

Приспів:

Гей! Гей! Гей, соколи!

Оминайте гори, ліси, доли.

Дзвін, дзвін, дзвін, дзвіночку,

Степовий жайвороночку

Гей! Гей! Гей, соколи!

Оминайте гори, ліси, доли.

Дзвін, дзвін, дзвін, дзвіночку,

Мій степовий дзвін, дзвін, дзвін

Жаль, жаль за милою,

За рідною стороною.

Жаль, жаль серце плаче,

Більше її не побачу.

Приспів.

3. Меду, вина наливайте,

Як загину, поховайте

На далекій Україні,

Коло милої дівчини.

Приспів.

4. Гей, десь там, де чорні води,

Сів на коня козак молодий,

Плаче молода дівчина,

Їде козак з України

Приспів.

 

 

Пісня ця поєднує два народи — український і польський. Кожний вважає її народною. Це значить, що до нашого часу з глибини віків не збереглась інформація про авторство. Ця пісня в Польщі значно вища за рангом, ніж в Україні. Після гімну державного і церковного та лицарської пісні «Богородице Діво», знаної вже в 13 ст., як перший Державний Гімн Польщі, пісня «Гей соколи» десь поряд. Кожний поляк і кожний українець люблять цю пісню.

Українцям вона близька за історичним змістом і за мелодією, що нагадує пісню «Їхав козак за Дунай». Козак з – над «чорних вод» (можливо з – над Чорного моря) і «степу» їде в похід, з жалем прощається із своєю дівчиною, називаючи її «перепілочкою», тобто пташкою.

Іще з більшим жалем прощається з Україною, що стане для нього далекою. Чується в змісті великий патріотизм і любов до України і до «милої дівчини» і туга за ними. В іншій народній пісні є слова «Козаче, соколе, візьми мене із собою на Вкраїну далеку».

Пісня ця наповнює серце і душу патріотизмом і любов’ю як поляка, так і українця. В пісні зостається загадкою історичний час походу і як це пов’язано з Польщею? До пошуку відповіді на таке та інші питання спричинила мене стаття в газеті «Річ Посполита» за 23–26 грудня 2006 р. № 299 у розділі «наука». З великою цікавістю прочитав розмову журналіста Кшиштофа Ковальські із професором історії Анджеєм Буко, опубліковану в цій газеті. Розмова, що дала багато історичної інформації, як наслідок, ставить питання, на які читачі мали б теж пошукати відповідь:

«1. Чому Польща народилась над Вартою (ріка в Польщі. — Р. Н.), а не біля великого Кракова?

2. Навіщо Мєшко зруйнував Мазовше і чому його не відбудував?

3. Чи Пясти походили з регіону Каліша; що робили чужі в їхньому оточенні; чому в новій державі не було місця на старим поганським віруванням? Політика, впроваджена вогнем і мечем, допровадила в результаті до дотримування ознак, притаманних Лехітам ( Ляхам Р. Н.), тих же пізніших Поляків — про ці пасуючі тисячолітні загадки, які вплинули на долю народу».

Я вважаю, що на поставлені запитання знаходимо відповіді у подіях та інформації, що записані в літописі Руському (Рочнікар Руський. Там указані роки та історичні події, які стали доленосними для мазовшан і для українців — це 1041 і 1047 р.р.).

Про ці та інші події в хронологічному порядку.

З першого листка літопису знаходимо інформацію родоводів народів, у тому числі і мазовшан. «...Коли ж волохи найшли на слов’ян на дунайських і осіли між них, і чинили їм насильство, то слов’яни ті, прийшовши, сіли на Віслі і прозвалися ляхами. А від тих ляхів пішли одні, що прозвалися полянами, другі лахи прозвалися лютичами, інші — мазовшанами, ще інші — поморянами».

 

1. З цього видно, що ці народи жили на Придунайській території і були витіснені волохами (румунами), мали спільну назву — ляхи. Щось подібне було із нами, коли народи з Радянського Союзу за кордоном називали спільною назвою — «рускіє».

2. Родовід цей розійшовся на обширну територію, мазовшани піднялись по Віслі до середини течії, де було їхнє місто — столиця Мазовше. Поляни дійшли до Києва. Поморяни — до території, де є і сьогодні історична мітка, це містечка — Поморяни і Бережани. Лютичі (Герб Гміни Лютовиська) осіли в Закарпатті, давши назву своєї ідентифікації річці Люта.

Можливо назва сусідньої річки Латориця має відношення до загальної назви — ляхи. Свій початок Латориця бере на схилах Вододільного Хребта під Козаковою Полониною на схід від села Латірки (люди з міста Тірца, тірки або торки, це козаки. — Р. Н.). Вода річки Люта впадає в річку Уж, далі зливається з річкою Лаборець, далі зливається з річкою Латориця, разом пливуть у Тису, а Тиса впадає в Дунай.

 

Щодо полян знаходимо в літописі наступне: «...так само й ті ж словяни, сіли по Дніпру і назвалися полянами». Поселилась частина лютичів у сусідньому поселенні резиденції княгині Ольги Вишгорода (Ольжин град), назвавши його Лютіж (Лютиж). Не виключаю, що лютичі поселились і в інших місцях княжої Руси. Що до слова «закарпаття», то на мою думку, ми це слово вживаємо неправильно відносно напрямку шляху міграції наших предків. Адже шлях цей прослідковується з території Ханаану — Фінікії, через Малу Азію Фригію (Трикію), по Дунаю, Дністру, Південному Бугу, через Карпати на Сан і Віслу. Були й ще інші шляхи, але це не до нашого дослідження.

Про слов’ян, що жили в межах рік Дунай, Дністер, Південний Буг, Дніпро, сказане наступне: «...Дуліби тоді жили по Бугу, де нині волиняни, а уличі і тиверці сиділи по другому Бугу і по Дніпру; сиділи вони також по Дніпру аж до моря, і єсть городи їхні до сьогодні».

Отже, всі ці народи в історичному часі (в минулому) мали однакове відношення до ляхів – лахів. Ця назва родоводу має багатотисячний вік. Знаходимо її не тільки у багатьох давніх історичних матеріалах, у тому числі і Геродота, а і в Біблії. Найдовше вона трималась ляхів – слов’ян, що жили між Південним Бугом і Дунаєм, в яких був князем Мєшко, а потім його син — Болеслав Хоробрий.

Це місто було покинуте і в історичному часі перейменовано на Теребовлю у зв’язку з приходом з Хозарії людності на чолі із синами князя Ростислава Тмутороканського — Василька і Володаря в 1084 р. А полишене воно було князем Казимиром Відновителем в 1047 р., але про це нижче.

Міткою лехів на цій території залишилось містечко Болехів та назва на старих картах — Болехівська земля. Спільною міткою на цій території залишилась назва міста Калуш, що повторилось на території Польщі в назві — Каліш. Залишились нам для спільного користування імена Лесь і Лєх, що мають спільне глибоко історичне походження з однаковим змістом, який ще потребує дослідження. Аналогічно є ще спільне ім’я Мар’ян — Маник (Манасіє) та інші. Ці мітки ведуть в історичну глибину віків, за якою історики і лінгвісти можуть визначити початок роду.

Продовжимо за темою.

Запис 885 року:

«...І володів Олег древлянами, полянами, сіверянами, радимичами, а з уличами і тиверцями мав рать».

Запис 898 року:

«...Був же один народ слов’янський: словяни, що сиділи на Дунаю і яких захопили Угри, і морави, і чехи, і ляхи, і поляни, яких нині звуть Русь». Із цих двох записів стає зрозуміло, що народ під загальною назвою Русь на цей час був великим і був розселений по великій території. Територія ця сягала польського міста Горліц, недалеко від якого біля села Ждиня депортовані з власної землі комуністичним режимом лемки кожного року проводять етнофестиваль «Лемківська ватра». Заселили руси — українці територію Пряшівщини (тепер Словаччина. — Р. Н.), де живуть і в сьогоднішні. Міста Пряшів і Ряшів (тепер Жешув, Польща. — Р. Н.) не тільки однозвучні, а засновані одним і тим же народом, що ідентифікував себе Русью, русини (руси і сини, сини — синайці, вони ж хорвати білі. — Р. Н.) а по європейськи — Раші, Роші, Рашен. Заселяли руси територію, що належить до сьогоднішнього Підкарпатського воєводства. Придніпровські словяни мали свою державу Київську Русь. Придунайські руси були підпорядковані на великій території розселення уграм, що прийшли на Дунай, як завойовники. До придунайських слов’ян зараховані морави, чехи, ляхи під загальною назвою Русь. На мою думку, міткою дунайської слов’янської території залишилась назва «паннонія», що, можливо, перенесена з території Фінікії, давня назва якої Ханаан — Ханаонія. Ієрогліф Х означає — достойні, а в нашому випадку по аннаонія, означає після анаонії. Є ще інша версія, цей народ звертався один до одного «пан, пані», і ці народи, що продовжують і в сьогоднішній час так звертатись, є нащадками цих слов’ян. Ця мітка може стосуватись як назви топоніма, так і ознакою сьогоднішніх народів. Можливо угри або інші народи так називали русинів (білих і червоних).

Запис 981 року.

«...Пішов Володимир на Ляхів, і зайняв городи їх — Перемишль і Червен та інші городи, які є й до сьогодні під Руссю. Сього ж року і в’ятичів він переміг, і наклав на них данину од плуга, як і отець його брав».

Ця історична подія належно не вивчена істориками і тому неправильне трактування призвело до великої трагедії і ненависті між народами. В даному випадку йдеться не тільки про ляхів, а про інших слов’ян придунайської території, перелічених вище. Цей похід і його історичні та географічні наслідки потребує всебічного дослідження. Потрібно дослідити і зрозуміти, чому є Перемишль в Калузькій (Калішскій. — Р. Н.) області Росії? Чому є місто з назвою Перемишляни (місто мешканців Перемишля) і знаний усім Перемишль на ріці Сан (Святий. — Р. Н.)? І найголовніше, чи має відношення цей похід до Польщі, адже в цей час був відомий народ на Віслі Мазовшани і їхня столиця Мазовше? Чому назва «ляхи» образлива для поляків?

Запис 1018 року.

«... Рушив Болеслав, князь лядський зі Святополком на Ярослава, з ляхами». Ця подія інформує, що Болеслав Хоробрий «рушив допомагати своєму зятеві Святополку боротися за Київський престол з братом Святополка Ярославом, прозваним Мудрим. Битву Болеслав виграв, але ця перемога стала доленосною для ляхів. Це потім проявилось у наступних історичних подіях, що мали відношення до цієї перемоги над князем Ярославом.

Невдячний Святополк повівся так, що тесть Болеслав Хоробрий змушений був покинути з військом Київ, взявши із собою в полон багато людей. В 1019 році князь Ярослав, привівши з Новгорода дружину (військо) з великим трудом переміг Святополка і утвердився на Київському престолі. Пропускаючи події, що не стосуються ляхів і мазовшан, знаходимо запис 1030 року. Запис 1030 року.

«... У цей час, коли помер Болеслав Великий у Ляхах, був заколот великий у Лядській землі, і, повставши, люди побили єпископів і попів, і бояр своїх, і був заколот у них».

З інших історичних джерел є інформація, що Болеслав Хоробрий помер у 1025 році. Після його смерті королем ляхів став син Болеслава — Мєшко II Ламберт, що народився в 990 році і помер в 1034 році.

Запис 1031 року.

«...Ярослав і Мстислав зібрали воїв многих і пішли на Ляхів. І зайняли вони городи Червенські ( Червоної Руси. — Р. Н.) знову, і спустошили Лядську землю і багатьох ляхів привели, і розділили їх. І посадив Ярослав своїх ляхів по

ріці Росі, і є вони тут до сьогодні.

Запис 1032 року.

«...Ярослав почав ставити городи по Росі».

За цими короткими літописними записами приховується важлива і обсяжна інформація:

1. У ляхів було християнство, але вони не сприймали православної (візантійської) віри. Заради твердої влади і європейської перспективи, Болеслав 1 Хоробрий налагоджує добрі стосунки з імператором Священної Римської імперії Оттоном III, щоб включити його державу як рівноправного члена до складу імперії. Помпезно приймає імператора під час візиту його в Гнєзно. Цей прийом та всі події, повязані з візитом, детально описані літописцем (хроністом) Галлом Анонімом. Одною із домовленостей було утворення Римом Гнєзненського архиєпископства. Ці події відбувались на території Галичини. В цей історичний час місто Гнєзно географічно і логічно розташовувалось на річці Гнєзна, тепер Тернопільська обл. Руси були християнами, що керувались релігійним центром із Константинополя. І тому повстала, на мою думку, Червона Русь проти насильницького запровадження католицької церкви.

2. Кризою в Ляхах скориставсь Ярослав Мудрий і, можливо, для захисту одноплемінни ків і віри, пішов на них війною із своїм братом Мстиславом. Це могла бути також помста за похід на Київ.

3. Ярослав Мудрий розселив своїх полонених по ріці Рось, укріпляючи, таким чином, південні кордони Київської Русі. На Поділлі (Хмельницька область), як пам’ять цим подіям, залишилась назва — Полонський район.

4. Куди поселені полонені князя Мстислава, володаря Чернігівського, літопис не інформує. Однак, при уважному дослідженні літопису та з інших історичних джерел можна знайти логічну історичну відповідь, тобто місце розселення Мстиславових полонених з ляхів. Князь Мстислав, аналогічно братові, зміцнив межі свого князівста. Як пам’ять цим подіям, на північ від Чернігівщини виникли два міста, що повторили назви західних поселень — Перемишль і Калуш (тепер Калуга, обидва в Калузькій обл., Росія). Не виключаю, що виникненя Володимиро — Суздальського (соу з далі, є з далека. — Р. Н.) князівства є наслідком переселення народу з південно західних територій на північний схід. Ось, як пояснює поселення радимичів і в’ятичів на ріках Сожі і Окі російський історик В. О. Ключевський: «Но почему эти племена летопись выводит «от ляхов»? Это значит, что они пришли из прикарпатской страны: область указаного водораздела, Червонная Русь, древняя страна хорватов в 11 в., когда написана рассказывающая об этом Повесть временных лет, считалась уже ляшской страной и была предметом борьбы Руси с Польщей». Том 1, стр. 112. Суздальська земля стала гордістю Росії, адже поселили туди народ з високою християнською і побутовою культурою. Красота церков у місцях їхнього поселення, архітектура приваблюють в наш час туристів. Та і поява в цій області назви міста Юрєв Польський і Гусь (від назви Гусятин, Тернопільської області тепер Гусь Хрустальний. — Р. Н.) не випадкова. В записі 1031 року не має інформації про перемогу, лише про те, що «зайняли знову червенські (Червоної Руси. — Р. Н.) городи, і спустошили Лядську землю». Ляхів ослаблено, але не переможено. Як бачимо, ці події трьох літописних років мали великі наслідки на долю народів.

Всі вищесказані події стосувались історичних міждержавних відносин між київською Руссю і Лахами (лахитами).

Нижче описані події, що стосуються мазовшан і лахів та початок спільної історії, тобто утворення нової держави — Польщі.

Запис 1041 року. «...Пішов Ярослав на мазовшан у човнах і переміг їх». Звертаю вашу увагу, що з Києва до Мазовшан можна було дістатись човнами з Дніпра по Прип’яті, далі волоком до Буга, який впадає у Віслу. Також вітсутня назва «лахи — ляхи» тому, що лахи і мазовшани, це два різні роди і в цей час проживали географічно на різних територіях. Після походу на Мазовшан князь Ярослав Мудрий задумав щось таке, що змінило геополітично віслянську землю і не тільки.

Запис 1043 року.

«...У сі часи видав Ярослав сестру свою Добронігу — Марію за Казимира, князя Лядського. І дав Казимир замість віна людей вісімсот, яких полонив був Болеслав, перемігши Ярослава». Цим шлюбом було відновлено дипломатичні і добросусідські стосунки між двома державами. Відновлення повної довіри було підкріплено ще одним шлюбом — дочка короля Ляхів Мєшка Другого Ламберта Гертруда — Олісава (Елізавета) вийшла заміж за князя Ізяслава — Дмитрія, сина князя Ярослава Мудрого. Князь Ізяслав — Дмитрій народився в 1024 році і помер 03.10.1078 року.

Добре продумавши політичну перспективу, відновивши дружбу з сильним сусідом — Ляхами, Ярослав Мудрий разом зі своїм, тепер, родичем Казимиром пішов спільним походом на Мазовшан. Думаю, що цей похід відбувся з мовчазної, а можливо, і документальної згоди європейських правителів, з котрими Ярослав Мудрий був в родинних і добрих стосунках. Рим теж не був проти розширення християнства на північ Європи і свойого впливу на язичників. Їх примусово зробили християнами.

 

Запис 1047 р.

«...Ярослав пішов на Мазовшан, і переміг їх, і князя їх убив — Мойслава, і покорив їх Казимирові».

За іншими історичними даними Мойслава (Мецеслава, Маслава) убив сам Казимир Перший Відновитель (Мніх) син Мєшка Другого Ламберта.

Запис «підкорив їх Казимирові» говорить, що територію Мазовшан було віддано Ляхам. Для цього на нову територію разом з Казимиром перейшло багато ляхів, які ввійшли в історію, як «шляхта» (з лях то, по ляхи — поляки. — Р. Н.). Спорожніли поселення лахів на червенській землі. В багатьох селах з назвою Ляшки, Лєшки, Лєхи, при моєму опитуванні, мешканці не розуміють, чому в них такі назви. На новому для ляхів поселенні вони повторили назви попередніх своїх місць проживання. Це Гнєзно, Каліш та інші, що і до сьогодні звучать з українським змістом. Наприклад, назва Острів Ледніцкі, це поселення ледів (лідів, льодів) по між інший народ, як острів. На польській мові мало б звучати — виспа. Акцентую вашу увагу, Галицьку Русь ще називали Льодомирія ( Ледомирія). Можливо і назва ріки Варта до цих подій мала в прочитанні транскрипції букви в на б інший зміст, тобто другу назву роду, що був поселений на ній — Берта ( бери то, берендеї. — Р. Н.) одержала свою назву з українським військовим змістом — варта, тобто від назви — вартовий. Наслідок цих подій і цей час дослідив і описав професор Інституту Археології і Етнології Польської Академії Наук пан Андрій Буко і відобразив їх на карті подій. Кружечками позначені зруйновані поселення у великій кількості, голубими ромбиками — 12 поселень, що збереглися. Чорними ромбиками позначені поселення, побудовані Пястами — лахами на новій для них території. Ці події в газеті «Річпосполита» названі початком держави Польща «Polska zaczela sie naqle», тобто, Польща народилась раптово. Разом з військом ляхів було військо Ярослава Мудрого. Територія, на якій оселились воїни київські, носить назву і сьогодні Куявія (Киявія), а до багатьох назв сіл, міст додано ознаку — Куявські (київські. — Р. Н.). У війську київського князя були уличі, звідки і пішла назва нащадкам, добірному польському лицарству — улани. Були у війську Ярослава і найняті Скандинави, адже він був і князем Новгородським, і був в родинних стосунках з королем Норвезьким Геральдом Третім. Дослідження походження Ляхів — Лахів дасть відповідь на багато питань, в тому числі пояснить поведінку шляхти. На мою думку, лахи є нащадками Спартанців. Геродот їх називає Лахи Демони. Історія має повернути їм втрачену славу і давнє імя.

Звільнивши в такий спосіб етнічну Русь від військової касти — лахів, завоювавши для них віслянську територію і утворивши для лахів нову державу, князь Ярослав задумав об’єднати Русь в єдину державу. З великою шаною ставились і ставляться етнічні західні українці до перших київських князів, а особливо до княгині Ольги і князя Володимира. Вони піднесені в ранг святих і зображення їх є в кожній українській церкві Галичини. А в пам’ять київського князя Ярослава Мудрого названо місто над рікою Саном — Ярослав.

В сильній Русі не була зацікавлена Угорщина. Король Угорщини допоміг переселитись із небезпечної половецької території своїм племінникам, синам руського князя Тмутараканського Ростислава. Привели вони частину народу з далекого князівства, із Наддніпрянщини, на територію Галичини. Перейшла частина народу з Закарпаття. Аргументом є поява на ріці Гнєзно (Тернопільська обл.) міста з назвою закарпатської ріки Теребля — Теребовля. Це місто стало княжим для князя Василька. Воно і до цього було княжим для князів лахів і назва його відповідала назві ріки Гнєзно. Появилось на тернопільщині поселення з назвою Скалат (з Калат), повторивши назву міста Калат (переіменоване комуністами на Кіровоград Р. Н.).

 

Угорщина укріпила свій вплив на Перемишль та інші землі русів. Остаточно це відбулося у 1084 році. З історичних матеріалів Яна Длугоша знаємо, що в 1072 році син Казимира Болеслав Сміливий, скориставшись політичною нестабільністю в Угорщині, після семимісячної облоги, захопив Перемишль, де в цей час княжив Рюрик, син князя Ростислава — племінник короля Угорського Бели Першого. Історикам ще потрібно дослідити, чи це місто в 1072 році вже носило нову назву, яка є до сьогодні, чи стару — Примус (Примас — тобто найперше, найкраще). Гербом старого міста була зірка Давида і медвідь, що і сьогодні купається у фонтані на старій площі, а його спадкоємець — це сьогоднішній герб міста Берліна. Герб руського Перемишля — Лев, як і всієї Галичини. Передували русам на цих теренах германські племена (роди) разом з лемками. Залишили вони свої сліди в таких назвах топонів, як Пруси, Германовичі, Берендеї та багато інших. Є на Віслі фортеця

Герб княжої Галичини германців Вавель (від назви Вавілон Р. Н.), що ввійшла територіально з своєю назвою в місто з новою назвою Краків. Що стосується території Кракова, то на час згаданих історичних подій місто належало до території проживання лахів, русів, долинян, бойків, лемків і чорних русів і за умовою з Ярославом Мудрим не могло бути столицею лахів, ні правом на володіння. Лахи, взамін, одержали нову територію і нову державу з новою назвою, визнану європейськими правителями.

Поселення лемків були значно далі на захід як Краків. Для всіх була одна назва Червона Русь. Одна із вулиць, що примикає до Вавеля, називається Чарновейска. Таку ж назву має велика територія міста, що примикає до Вавеля. Близько від Кракова є містечко Чарновіци. Краки, Чорновейці, Чорні руси (вони і сеїми — святі ми, звідки і назва сейм), це один і той же народ віри Мойсея і разом з Червоною Руссю були в державі Галицька Русь. Великий район Львова ( в цей час Лембег – лемків гора. — Р. Н.) був заселений чарновейцями — краками. В пам’ять остались назва вулиці, ринку. Герб чарновейців — ворон – крук.Тому то колір прапора галичан червоно – чорний. Показовим є герб Галичини (Рутенії) за часів правління Австрії. На мою думку, це треба ще уважно досліджувати.

 

В своєму дослідженні я постарався відповісти на поставлені в газеті питання. Чужими для мазовшан були і лахи, і руси, і киї, і найняті скандинави. Серед цього війська були козаки, що успадковують свій стан воїна (ратника ), від батьків. Вислів, «я козацького роду», звучить і сьогодні в устах українця, гонорово. На польській мові — думно. Слова «ми браття козацького роду» маємо і в Державному Гімні. Мазовецьке воєводство славиться тепер своєю гостинністю і є одним із кращих серед інших. Пісня «Гей соколи» зосталась в памяті двох народів і є аргументом цих історичних подій, що відбулись на території Мазовшан. Рік 1047 є роком народження нової європейської держави – Польщі. Народження було болісне, примусове. І тому назва лях — лах, як рівнозначно і русин не сприйнялась і не сприймається, як своя. Більше того, назва лях сприймається, як образа. За тисячолітню історію Польщі спільних перемог було багато. Подібною, впертою, важкою і геройською була боротьба за державну незалежність обидвох народів.В недалекому минулому тридцять тисяч козаків Петлюри стали плече в плече разом з військом Пілсудського проти більшовицького війська Будьонного, захищаючи шлях на Варшаву під гаслом «За нашу і вашу свободу». Дорогою ціною заплатили герої боротьби за незалежність Польщі, тобто, життям на полі бою і в концентраційних таборах інтерновані. Цю історичну сторінку старанно старались вирвати і забути в комуні стичній Україні і комуністичній Польщі за прикладом Кремля.Могили зрівнювали з землею. На місці захоронення в Пікуличах під Перемишлем навіть зробили міське сміттєзвалище. Бог дав нам Папу Римського Павла Другого, котрий змінив європейців і Європу. Син польського офіцера і українки з Тернопільщини, ставши главою Католицької Церкви, вчив, що терпіння і любов між народами творить чудеса. Тепер на державному і народному рівні по обидва боки кордону відновлюють могили на місцях захоронень. Молоді громадяни двох держав переоцінюють минулі події задля мирного, щасливого майбутнього Європейського Дому.

Були війни і на взаємне поборювання. Це були братовбивчі війни. Адже в двох народів, подібних за характером, дуже багато спільної крові. Це підтверджують наукові генетичні дослідження. На сайті «Етногенез українців» оприлюднені результати і складена географічна карта спорідненості українців.Найбільше близькі нам за частотами гаплогруп мт ДНК білоруси і поляки. Якби ця історія не була витерта з пам’яті народів королями, князями, священиками, ксьондзами і істориками, Європа могла б мати інший вигляд. Якщо б ми гордились спільними перемогами, якщо б була взаємна повага, якщо б було більше толерантності і менше гонору і злості, не було б цих непорозумінь і цих жертв. Не тільки спільна пісня, а і спільна історія на далі мають служити взаємній повазі і дружбі між українцями і поляками, і не треба звертати увагу на спротив українофобів. Адже між українцями і поляками є кровне родство. Польська держава першою визнала незалежність України. Ми це пам’ятаємо і горді — думні з цього.

Ця статя аргументована матеріалами, які доступні кожному, хто хоче знати історичну правду. Може вона спонукає вибачитись марксистсько – ленінських істориків, які спотворюють історію русів — українців.

Акцентую вашу увагу на те, що всі європейські народи, мігруючи, виходили на місце теперішнього проживання в різний час, різними шляхами і в різний спосіб. Кожен народ ніс свої особливі мітки в іменах, прізвищах, назвах Богів, назвах своїх поселень, своїх обрядах і т.п.

Не може бути надалі такого історичного стану, коли є народи без древнього історичного минулого і є матеріальна древня історія без її творців. Спільними зусиллями вчених – істориків можна встановити справжнє минуле багатьох народів. На цікаве історичне минуле я натрапив, вивчаючи історію, в тому числі козацтва і Біблію.

З великою повагою і вдячністю ставлюсь до пана професора Анжея Буко і пана журналіста Кшиштофа Ковальські, адже їхні питання і народна пісня спонукали мене шукати відповіді на поставлені питання і вікові загадки. На мою думку, ця пісня може стати футбольним гімном у Польщі і Україні на час проведення чемпіонату Європи.



Номер сторінки у виданні: 61

Повернутися до списку новин