Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Теорії соціального капіталу: сучасний аналітичний інструментарій вивчення суспільно - політичних процесів





 

Марін Герман, аспірант кафедри політології та державного управління Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

УДК 323.21.:327.7

 

У цій науковій розвідці здійснено політологічний аналіз теорій соціального капіталу як сучасного інструментарію вивчення суспільно!політичних процесів. Окрема увага в статті приділяється можливостям використання теорій соціального

капіталу у вивченні євроінтеграційних процесів та соціально!економічного розвитку регіонів.

Ключові слова: теорії соціального капіталу, соціальна довіра, євроінтеграційні процеси, соціальні мережі.

 

В статье осуществлен политологический анализ теорий социального капитала как современного инструментария изучения общественно - политических процессов. Отдельное внимание в статье уделяется возможностям использования теорий социального капитала в изучении интеграционных процессов и соціально - экономического развития регионов.

Ключевые слова: теории социального капитала, социальная доверие, евроинтеграционные процессы, социальные сети.

 

Comprehensive political analysis of theories of social capital as modern tools of study of social and political processes is carried out in this article. Another aspect of the article is devoted possibilities of social capital theories applicability in studying the European integration processes and the socio!economic development of regions.

Key words: theory of social capital, social trust, the European integration processes, social networks.

 

Переважна більшість науковців дотримується думки, що соціальний капітал стосується взаємовідносин між особами та соціальними групами, які регулюються суспільними нормами та включені у певні соціальні мережі. Де факто, саме ці аспекти життєдіяльності модерних суспільств перебувають у предметному полі теорій соціального капіталу, які сформувалися на стику соціології, економіки та політології. Варто відмітити, що у плані визначення змісту поняття «соціальний капітал» існує консенсус дослідників на доволі загальному рівні. Цей факт становить вагому теоретичну проблему, яка потребує адекватного вирішення. З цих причин концепт соціального капіталу перебуває на стадії конкретизації методів і кристалізації його методологічної основи. Тому саме на пошук можливих шляхів формування методологічної бази досліджень соціального капіталу та конкретної системи емпіричної верифікації висновків теоретиків даного концепту спрямовані сучасні розвідки західних політологів та соціологів (Дурлауф С., Портес А., Патнам Р.). Цією науковою проблематикою також займаються як українські (А. Колодій, А. Маклаков), так і російські вчені (Стрельнікова Л., Сідоріна Т.). Проте, їх наукові дослідження стосуються, здебільшого, соціального капіталу як суспільного феномена, а власне теоретичним аспектам, які є дуже важливими на сучасному етапі еволюції концепцій соціального капіталу, приділяється небагато уваги. Тому метою даної статті є аналітичний розгляд теорій соціального капіталу з точки зору стану і перспектив їх використання як інструментарію вивчення сучасних суспільно - політичних процесів.

Як зазначає російський дослідник Т. Сідоріна, складність визначення поняття «соціальний капітал» загальновідома у суспільних науках. З цією тезою погоджується Л. Стрельнікова [8]. У формальній логіці є термін «розмите поняття», до розряду яких, мабуть, і належить названа дефініція [7, c. 319]. Стосовно питання щодо того, хто вперше використав категорію соціального капіталу у суспільних науках, і до цього часу точаться теоретичні дискусії. Одні вважають [5], що вперше поняття «соціального капіталу» було використано інтелектуалами лівого ідеологічного напрямку ще у 1916 р. з метою привернути увагу громадськості до соціальних проблем шахтарів. Роберт Патнам приписує авторство згаданої концепції Джейну Якобсу, який вивчав якість життя у північноамериканських містах. А. Портес дотримується думки, що автором сучасної концептуалізації соціального капіталу є Глен Лоурі, який аналізував неформальні аспекти економічної взаємодії між особами [11, c. 4].

Одним із авторів концепту соціального капіталу в його класичному вигляді вважається французький соціолог П'єр Бурдьє. У статті «Форми капіталу», яка вперше побачила світ у 1983 р., П. Бурдьє виділяє три основні форми капіталу: економічний капітал, культурний капітал та соціальний капітал. Науковець вважає, що соціальний капітал є «сукупністю реальних чи потенційних ресурсів, які пов'язані з володінням стійкою мережею більш - менш інституційних взаємин знайомств та визнання - іншими словами, з членством у групі» [1, c. 66].

Членство у соціальній спільноті наділяє індивіда певним колективним капіталом, який вимірюється за допомогою рівня репутації та довіри. У працях П. Бурдьє простежується спроба зафіксувати деякі індикатори виміру соціального капіталу, проте, в кінцевому підсумку, науковий доробок вченого обмежується філософськими та соціологічними інтерпретаціями соціального капіталу, без використання кількісних методів дослідження. П. Бурдьє вважає, що обсяг соціального капіталу певного «соціального агента» залежить від мереж зв'язків, які він може ефективно мобілізувати та від параметрів капіталу (економічного, культурного, символічного), з яким взаємодіє мережа [1, c. 66]. Особливий внесок у сучасний розвиток теорій соціального капіталу здійснив впливовий у США соціолог Джеймс Коулман - 83-й президент Американської соціологічної асоціації  (1992-1995 рр.). Завдяки його науковій діяльності категорія «соціальний капітал» увійшла до американського академічного лексикону. У своїх працях Д. Коулман представляє власне розуміння соціального капіталу на основі емпіричної традиції в американській соціології. Посилаючись на авторів теорії людського капіталу, вчений доходить висновку, що соціальний капітал є суспільним благом, але створюється вільними і раціональними індивідами для досягнення особистих цілей. Послідовники Д. Коулмана розглядають соціальний капітал як атрибут особи, що наділяє її серйозними перевагами в досягненні життєвих цілей, захисті майна, доступі до інформації. Д. Коулман зазначав, що соціальний капітал впливає на формування економічно розвиненого суспільства. Економічне значення соціального капіталу полягає у тому, що він зменшує витрати на координацію спільної діяльності, замінюючи контракти, формальні правила і бюрократичні процедури відносинами довіри, засвоєними професійними стандартами, етикою спілкування [4, c. 126].

Іншим представником теорій соціального капіталу є Френсіс Фукуяма. У його працях соціальний капітал обмежується рівнем суспільної довіри. Вчений вважає, що соціальний капітал - це норми (як формальні, так і неформальні) або цінності, які роблять можливими колективні дії груп людей [10, c. 3]. У дослідженні «Довіра: соціальні чесноти і шлях до процвітання» [9] Ф. Фукуяма демонструє, що саме довіра є ключовою характеристикою сучасного розвиненого суспільства. Ці аспекти стосуються як індивідуального, так і соціального рівня (довіра до суспільних інститутів і держави). Ставлячи перед собою завдання виявити основну детермінанту ефективності функціонування політичних та економічних інститутів, цей дослідник констатує, що не ринкові принципи та закони і навіть не традиції, а рівень довіри, який простежується у суспільстві, впливає на ефективність інституційного дизайну політичної системи.

Іншим відомим представником теорій соціального капіталу є професор Гарвардського університету Р. Патнам. Деякі автори [5, 3] вважають, що саме Р. Патнам пов'язав теорію соціального капіталу з концепціями, які пояснюють ефективність функціонування інститутів громадянського суспільства. На відміну від П. Бурдьє та Д. Коулмана, які використовували у наукових пошуках переважно якісні методи дослідження, Р. Патнам запропонував чіткі, вимірювані кількісно індикатори соціального капіталу. Так, у праці «Гра у кеглі наодинці: крах і відродження американського суспільства» [12] Р. Патнам використовує трьохфазову модель соціального капіталу: норми взаємин, довіра та соціальні мережі. Дослідник вимірює соціальний капітал за допомогою індивідуальних індикаторів, таких, як інтенсивність і сила контактів між громадянами, членство у суспільних об'єднаннях, електоральна активність тощо. У праці «Творення демократії: традиції громадської активності в сучасній Італії» [6] Р.Патнам продемонстрував, що зміна якості соціальних відносин передує економічному розвитку. Тобто, в Італії, як і в інших країнах світу, спочатку відбулася зміна якості соціальних відносин, а потім настав період значних економічних трансформацій. Цей висновок був скептично зустрінутий П. Бурдьє та іншими соціологами.

Відмінності між поглядами теоретиків соціального капіталу є явними та доволі значними. Якщо П.Бурдьє наголошував на індивідуальних параметрах соціального капіталу, які є актуальними на макрорівні суспільства, то Д. Коулман на цій основі аналізував функціонування соціальних груп в їх сукупності. Важлива роль Р. Патнама полягає в тому, що він зумів поєднати аналітичні підходи перших двох авторів концепцій соціального капіталу, концентруючи увагу на неформальних складових інституційної структури суспільства.

На початку ХХІ ст. теорії соціального капіталу почали широко використовуватись при дослідженні політичних систем європейських країн сталої демократії та їх економічного розвитку. Саме в рамках європейської політичної науки виникла потреба використання теорій соціального капіталу в практичних цілях. Незважаючи на критику, яка була адресована індивідуалістичному підходу до вимірювання соціального капіталу, саме методи цього наукового напрямку домінують у дослідній програмі Світового Банку, присвяченій стійкому розвитку країн і регіонів. Індивідуальні індикатори соціального капіталу включаються експертами Світового Банку в анкету дослідження цінностей суспільств країн світу. У 2001 р. експерти Світового Банку розробили два способи вимірювання соціального капіталу: «Інструмент оцінки соціального капіталу» (SOCAT) та «Інтегрований запитальник» (SOCAP IQ) [13]. На думку А. Маклакова, метою створення цього дослідницького інструментарію є формування допоміжного засобу в оцінці кредитоспроможності регіональних громад різних країн світу [5].

Окрім експертів Світового Банку, останнім часом теорії соціального капіталу все частіше використовуються дослідниками європейської інтеграції. Вперше теоретики євроінтеграції звернули увагу на цей підхід після виходу 223 випуску студій «Євробарометр» (грудень 2004 р.) [14], реалізований за фінансовим сприянням Європейської Комісії. Цей випуск «Євробарометра» був присвячений соціальному капіталу, як поки що, неформальному критерію аналізу і оцінки розвитку демократії на європейському континенті. Досліджуючи соціальний капітал у країнах ЄС, експерти, які реалізували завдання «Євробарометра» охоплювали цим терміном широке коло явищ соціально - політичного та економічного характеру. До соціального капіталу вони відносили задоволення рівнем життя, стан навколишнього середовища, індивідуальну фінансову ситуацію, сімейне життя, контактування із друзями та родичами, членство в організаціях громадянського суспільства, участь у політичних процесах тощо. Незважаючи на певний методологічний плюралізм, в рамках якого дослідники намагалися врахувати і виміряти всі можливі соціальні аспекти європейської інтеграції, без адекватного аналізу кореляції між обраними показниками дослідження «Євробарометра» дало поштовх удосконаленню методики виміру соціального капіталу. Відтоді теорії соціального капіталу відкривають цікаві наукові горизонти перед дослідниками євроінтеграційних процесів. З цих міркувань, вважаємо, що саме в напрямку розвитку євроінтеграційних студій приховується змістовна пізнавальна перспектива теорій соціального капіталу, яка потребуватиме дослідних зусиль саме представників політичних наук.

Заслуговує на увагу науковців конструктивна критика Стівена Дурлауфа, адресована теоріям соціального капіталу. Вчений зазначає, що, хоча на рівні «чистої» описової теорії, ідея соціального капіталу багатообіцяюча, емпіричні спроби показати важливість соціального капіталу є, в основному, невдалими. С. Дурлауф вважає, що в роботах із соціального капіталу їхні автори не відмежовують вплив соціального капіталу від безлічі інших факторів. Тому розмитість визначення соціального капіталу має негативні емпіричні наслідки [2]. С. Дурлауф дотримується думки, що емпіричному аналізу соціального капіталу потрібно відійти від грандіозних цілей і сфокусуватися на скромніших, але потенційно важливіших завданнях у вивченні соціологічних складових поведінки людей. Це не означає, що, як вважає цей автор, потрібно відмовитись від соціального капіталу як загальної методологічно організуючої ідеї, швидше йдеться про те, що соціальний капітал повинен розглядатися як похідне від соціальних впливів на поведінку людини.

Отже, на сучасному етапі теорії соціального капіталу є перспективним аналітичним інструментарієм вивчення суспільно - політичних процесів, незважаючи на значні теоретичні труднощі, пов'язані із спробами продемонструвати емпіричне значення соціального капіталу. Про це свідчить факт успішного використання Світовим Банком індикаторів соціального капіталу в науково - практичних цілях, а також цілий ряд інших комплексних політологічних досліджень. Багатообіцяючою видається перспектива використання теорій соціального капіталу в дослідженнях євроінтеграційних процесів. Будучи певний час суто соціологічним концептом, вивчення соціального капіталу привертає увагу до неформальних аспектів розвитку суспільства: рівня довіри до національного уряду та наднаціональних органів ЄС, участі у діяльності неурядових організацій, форм соціальної згуртованості, які насправді є важливими вимірами процесів європейської інтеграції в широкому розумінні слова.



Номер сторінки у виданні: 125

Повернутися до списку новин