Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Трансформація українського соціуму: аналіз актуальних проблем





Фелікс Барановський, доктор політичних наук, професор кафедри політології та міжнародних відносин Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (м. Луганськ)

Юрій Скорченко, кандидат історичних наук, доцент кафедри туризму і готельного господарства Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (м. Луганськ)

УДК 316.34(477)

 

У статті досліджуються деякі тенденції сучасних соціальних змін в українському суспільстві. Констатується наявність соціально – економічної, політичної невизначеності, нестійкості в українському соціумі, що веде до його деформації та девальвації системи соціальних і моральних цінностей. Уточнюються можливі шляхи подолання кризових соціальних явищ.

Ключові слова: маргінальність, мобільність, суспільство, стратифікація, соціальні верстви, люмпен – інтелігенція.

 

В статье исследуются некоторые тенденции современных изменений в украинском обществе. Констатируется наличие социально – экономической, политической неопределенности, неустойчивости в украинском социуме, что ведет к его деформации и девальвации системы социальных и нравственных ценностей. Уточняются возможные пути преодоления кризисных социальных явлений.

Ключевые слова: маргинальность, мобильность, общество, стратификация, социальные слои, люмпен – интеллигенция.

 

The article examines some trends in contemporary social change in Ukrainian society. The presence of socio!economic, political vagueness and instability in Ukrainian society is established, that conduces to its deformation and to the devaluation of the system of social and moral values. The possible ways of overcoming of the crisis social phenomena are specified.

Key words: marginality, mobility, community, stratification, social strata, the lumpen – intelligentsia.

 

Постановка проблеми. Останнє двадцятиріччя новітньої історії України стало періодом глибоких радикальних модифікацій. Соціальна структура суспільства якісно змінилася. Відбулася стрімка стратифікація в минулому однорідного українського соціуму. Трансформація — термін, що вживається для характеристики невизначеності пострадянських суспільств, їх невідповідності існуючим теоретичним моделям. Тому терміном «трансформація» позначається те, чому немає інших, змістовних визначень.

Кардинальні соціальні й економічні перетворення в Україні, в основі яких лежать операції з переділу власності, викликали зміни в усіх сферах життя суспільства. Приватизація по – українськи сформувала вузький прошарок нових власників, що стали нуворишами в результаті розподільчих актів, у тому числі з джерел державного бюджету. До диспропорцій, що є в нинішній українській дійсності, належать високий рівень олігархізації і тенізації економіки. Наприклад, за оцінкою експертів Світового банку, частка тіньової економіки за останні роки збільшилася з 51,7% обсягу ВВП у 1999 р. до 58,7% в 2010 р. Втрати від низького ступеня капіталізації господарського життя очевидні. Україна на 162 – му місці з 179 за «індексом економічної свободи». Наша країна посідає останнє місце з 43 європейських країн через низький рівень захисту прав власності та дотримання контракт них зобов’язань, слабкої судової системи та високої корупції (див. [1, с. 63]).

Особливістю трансформаційних процесів, що відбуваються, є тривалість і глибина аномії, зумовлена випереджальним розкладанням старих соціальних інститутів порівняно з формуванням нових, а також прискорений, стрибкоподібний характер нинішніх метаморфоз. В Україні складається тип соціуму, що раніше не існував, розвиток якого повною мірою поки що передбачати складно. Істотні зміни зачіпають такі аспекти соціальної системи, як легітимація влади і соціальної ієрархії; місце і роль особистості в суспільстві; співвідношення свободи і рівності, а також місце традиції в суспільній свідомості. Якщо раніше демократія вважалася найкращою альтернативою монархії й аристократії, то сьогодні їй необхідні більша легітимність й обґрунтованість.

Соціальна стратифікація сучасного українського суспільства ще до кінця не склалася, оскільки трансформаційні процеси далекі від завершення. Проте відбувся перехід від етакратичного типу соціальної структури, де статус групи визначався її місцем у владній ієрархії, до нового типу, де діє безліч різноманітних чинників і критеріїв, які визначають ранг прошарку, групи і індивіда в соціальній стратифікації.

За роки незалежності в Україні на одному соціальному полюсі зосередилися істеблішмент, олігархічна буржуазія, вища бюрократія, а на іншому — прошарок дрібних власників – підприємців, найманих працівників, включаючи бюджетників, а також пенсіонери та безробітні. До них примикають інваліди, «чорнобильці», діти війни, ветерани праці. Між цими діаметральними суспільними полюсами знаходяться нечисленні соціальні утворення представників середнього класу.

Економічні, політичні, соціокультурні метаморфози змінюють систему прошарків і груп. Ці стратифікаційні процеси тривалі за часом, латентні. Українське суспільство поступово формується як багатосуб’єктне: синхронно відбувається становлення цілого комплексу новітніх соціальних утворень. Нинішні зміни відбуваються на трьох рівнях: статусному, поведінковому і ментальному. Модифікації одночасно піддаються свідомість, активність, соціально – економічне становище індивідів і груп. У нинішніх кризових умовах порушені природні зв’язки між найважливішими показниками соціального статусу: доходами, рівнем освіти, престижем професії. Так, ступінь матеріального добробуту, споживання не завжди корелюється з рівнем освіти, а шкала престижу професії перебуває в деформованому стані. Феномен новітньої трансформації українського суспільства має яскраво виражені соціально – економічні, політичні, соціокультурні та інші особливості.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Останніми роками питання теорії і методології дослідження пострадянської трансформації соціуму розглядались у працях українських [2, 3, 4, 5] і російських учених [6–7]. Найбільш системною є діяльнісно – структурна концепція соцієтальної модифікації суспільства Т. Заславської [8].

Розгляд стану нинішнього українського соціуму (В. Бакиров, Л. Бевзенко, Є. Головаха, В. Паніотто, А. Ручка, Є. Суїменко, В. Танчер, М. Шульга, Е. Якуба та ін.) свідчить про зміну його структури, системи цінностей і норм. У процесі вивчення теми особливий інтерес викликали теоретичні роботи, які досліджують сучасне суспільство (З. Бауман, П. Бергер, Ю. Хабермас, В. Ядов та ін.), соціальну структуру (О. Куценко, С. Макєєв, Р. Мертон, Т. Парсонс та ін.), процеси маргіналізації (Р. Парк, Є. Старіков, Е. Стоунквіст та ін.).

Метою статті є детальне дослідження деяких тенденцій деформації українського соціуму, уточнення можливих шляхів подолання негативних соціальних змін.

Виклад основного матеріалу дослідження. Однією з актуальних проблем є значна деформація структури суспільства, що характеризується крайньою нестійкістю. Економічна нестабільність, безробіття, бідність, погіршення якості життя реально прискорили маргіналізацію населення. Як відмічав А. Тойнбі, «процес соціального розпаду є хворобою, що швидко прогресує» [9]. Сьогодні активно диференціюються традиційні групи соціуму за формою власності на засоби виробництва, за рівнем доходів, ангажованості у владні структури.

Кризові маргінальні процеси зумовлені масовою низхідною мобільністю. Вони мають вимушений характер, зумовлений нинішньою соціально – економічною і соціокультурною трансформацією українського суспільства. Розмивання меж між стратами спричинило небезпечні для стабільності соціуму результати. Індивіди не можуть повною мірою усвідомлювати свої економічні, політичні, духовні інтереси, узгоджувати особистісну систему ціннісних координат.

Нечисленність середнього класу означає, що українське суспільство значною мірою складається з бідних і люмпенізованих прошарків. Близько 30% населення належить до категорії жебраків. 12,5 млн українців живуть за межею бідності. 65% співвітчизників одержують близько 1 тис. грн. на місяць. До бідності схильні сім’ї, що мають дітей, багатодітні сім’ї та сім’ї з подвійним навантаженням (де є діти і безробітні). Практично кожен третій з числа бідних з таким життям змирився і не вірить, що можна що – небудь змінити. Розмір доходів зумовлює не тільки рівень життя в країні, перспективи її розвитку, але й стан освіти, культури, суспільної моралі, духовності, інших соціальних чинників.

Сьогодні існує вакуум між більшістю суспільства і корумпованими державними структурами. Корупція в країні цілком легітимна і звична для населення. Рівень довіри українців до більшості владних інституцій істотно знизився.

Декласування суспільства призвело не тільки до розмивання меж між стратами, але й до втрати їх представниками усвідомлених інтересів і запитів. Сьогодні за кордоном проживає 6,6 млн. співвітчизників, які не реалізували себе на батьківщині і які виїхали в різні роки. Це становить майже 15% нинішнього населення країни. За кількістю емігрантів Україна посідає п’яте місце у світі після Мексики, Індії, Росії і Китаю.

До нових маргінальних груп можна зарахувати тих, хто вимушений змінювати соціально – професійний статус, пристосовуватися до умов, що змінилися, і шукати собі нову сферу застосування інтелектуальних і фізичних сил. До них належать пенсіонери, працівники бюджетної сфери (культура, охорона здоров’я, освіта). Особливу групу складають випускники шкіл, ліцеїв, коледжів, вишів, які не запитані на ринку праці.

Негативні процеси у суспільстві ведуть до зростання конфліктного потенціалу. Найактивнішим носієм соціальної невдоволеності виступає люмпен – інтелігенція. Це високоосвічені люди, які вимушені займатися буквально заради шматка хліба рутинною роботою низької кваліфікації. Це викликає невдоволення, і такий прошарок потенційно може стати на чолі соціальних прошарків і груп, які протестують проти становища, що існує. Загострення цих проявів в умовах кризи може мати серйозні наслідки.

У більшості своїй українці не задоволені соціальною реальністю. Громадяни поставлені в такі умови, що бояться змін, бояться, що буде ще гірше, тому просто приймають ті правила, які пропонуються зверху елітою. Самі по собі маси не здатні позбутися влади і впливу панів. Широкі верстви населення сьогодні є всього лише масовкою всередині елітних битв. Їх самостійність почне виявлятися тільки після істотного ослаблення олігархічних і аристократичних еліт. У цій ситуації контреліта (люмпен – інтелігенція) очолить бунти пролетарів.

Політичними чинниками маргіналізації виступають: розрив колишніх соціальних зв’язків, звуження (відсутність) особистої свободи, розділення суспільства за соціально – політичними орієнтаціями (схід - захід). Соціокультурна біполярність, граничність українського соціуму робить скрутною консолідацію суспільства тільки на одній з культурно – історичних традицій — проросійській або проєвропейській. У результаті розгойдування «гойдалок» між прихильниками різних соціокультурних традицій призводить до моральної деградації, деінтелектуалізації соціуму. Таким чином, ігнорування соціокультурної граничності стало реальною драмою українського народу, що має наслідки, які далеко йдуть. В умовах економічного спаду і політичного беззаконня нагромаджується негативна соціальна енергія маргінальних мас. Ці процеси можуть у кризовій ситуації відіграти роль детонатора, стати причиною різного роду суспільних потрясінь.

Сучасні потужні чинники маргіналізації пов’язані з трансформацією статусів індивідів, збільшенням соціальної несправедливості, нерівності, зростанням убогості, зміною системи цінностей, кризою інституту сім’ї, руйнуванням трудової мотивації, вимиванням інтелектуального потенціалу суспільства.

В Україні сформувалося і існує своєрідне «соціальне дно», що характеризується ізольованістю від інститутів суспільства, ангажованістю в кримінальні і напівкримінальні структури. Тут знаходяться жебраки, бомжі, безпритульні, алкоголіки, наркомани, токсикомани, повії. Останніми роками посилилися соціальні патології в дитячому і молодіжному середовищі. 63% українських підлітків віком до 15 років мають досвід куріння, а 90% — вже вживали алкоголь. За неофіційними даними, кількість наркоманів наближається до 3 млн. Епідемія туберкульозу — основна причина смертності серед безробітних працездатного віку. Вищезгадані негативні чинники зумовлюють високий рівень смертності в Україні. З 1991 по 2011 р. населення скоротилося на 6 млн.

Постійно «соціальне дно» поглинає пенсіонерів, інвалідів, безробітних, матерів – одиначок, представників інших слабозахищених прошарків. Таким чином, до негативних наслідків бідності значної частини населення можна віднести формування андекласу, поглиблення соціальної ізоляції пауперів, складання утриманської суспільної субкультури, високу смертність.

Оцінюючи соціально – демографічну ситуацію в Україні, слід констатувати, що суспільство на сьогоднішній день перебуває у стані демографічної кризи. Даний висновок дають підстави зробити такі тенденції:

– переважання смертності над народжуваністю, причинами якого є інфляція, загальний низький рівень життя населення, зміна системи цінностей тощо. Падіння рівня життя і втрата надії на підтримку звичних соціальних інститутів, невпевненість у майбутньому сім’ї призвели багатьох людей до перегляду своїх шлюбних і репродуктивних планів;

– спостерігається старіння населення, а отже — занепад його працюючої частини;

 – діють тенденції, пов’язані з проблемами сім’ї, що характеризуються зростанням альтернативних шлюбних форм, великою кількістю самотніх людей, переходом до цивільного шлюбу. Це пов’язано зі зниженням рівня життя, втратою надії на підтримку традиційних соціальних інститутів, невпевненістю в майбутньому сім’ї.

Існування вищеперелічених проблем свідчить про необхідність проведення цілеспрямованої демографічної політики, яка має включати економічні, соціальні і юридичні процеси, що мають за мету досягнення в довгостроковій перспективі сприятливого характеру процесів природного відтворення поколінь.

Український соціум переживає своєрідний «культурний шок», що виявляється в деформації традиційної ціннісно – нормативної системи. Процеси зміни моральних орієнтирів, мотивів діяльності, стереотипів поведінки і мислення, деградація всього комплексу культурно – етичних чинників здатні породжувати маргінальність.

Маргінальна маса, що перебуває у тривалому стресовому стані, з розмитими, значною мірою втраченими духовними цінностями — сприятливий об’єкт для маніпулювання. В умовах трансформації в Україні склалися тісно пов’язані політичні, економічні, соціальні чинники маргіналізації суспільства. Зростання соціальної несправедливості, загострення міжетнічних суперечностей зумовлюють посилення протестного потенціалу індивідів, що виражається в різних акціях, демонстраціях, мітингах тощо.

Відчуття багатьма людьми безвихідності, апатії пояснюється певною мірою соціальними патологіями (злочинністю, наркоманією, алкоголізмом тощо), які поширені в українському суспільстві. Загальна нестабільність, руйнування колишнього життєвого устрою, безробіття та інші негативні чинники призводять до загострення різних соціальних патологій, масового формування адикативної поведінки. Сутність її полягає у прагненні змінити свій психічний стан за допомогою психотропних речовин або фіксацією уваги на певних предметах, видах діяльності. Адикція є універсальним засобом відходу від реалій оточуючого життя (алкоголь, тютюн, наркотики, азартні ігри, у тому числі комп’ютерні, тривале прослуховування ритмічної музики тощо).

Для багатоманітних видів деструктивної поведінки характерна прогресуюча стійкість, яка перетворює подібні соціальні аномалії на спосіб життя. Пристрасть до азартних ігор нерідко призводить до трагічних результатів. Психологічний дискомфорт, дратівливість після чергової участі у грі — такі стани нагадують періоди абстиненції у наркоманів, що супроводяться порушенням сну, тривогою, зривами концентрації уваги тощо. Ідеями фікс можуть ставати лотереї, розгадування кросвордів, тоталізатор, азартні ігри тощо. Основою адикативної поведінки у вигляді гемблінгу є феномен «жадання гострих відчуттів». Ігромани готові багато на що (у тому числі і злочини), щоб повернутися в колишній стан насолоди грою. Статистика свідчить про те, що в сучасному суспільстві існує до 30% психічно хворих людей. Переважна більшість з них страждають на неврози, психози, шизофренію, алкогольну залежність, токсикоманію, наркоманію тощо. Біля гральних столів, у комерційних «пірамід» багато індивідів вірять, переконані, що можна розбагатіти легко і швидко. Масова участь в азартних іграх, потяг до гри посилюються в періоди криз, а постійне повернення до улюбленого заняття — гри знімає напруження і стресові стани.

Чим бідніше соціум, тим вищий у ньому рівень злочинності. Для українського суспільства небезпечне поширення кримінальної ідеології, що веде до ерозії моральних цінностей і етичної деградації широких верств населення. Соціальний тиск кримінальної субкультури, постійні спроби домінування її моралі, психології — одна з тривожних реалій сучасності. Кількість злочинів кримінальної спрямованості невпинно зростає. Збільшення числа кримінальних злочинів становить найбільшу загрозу для безпеки і вимагає серйозних зусиль з боку держави та суспільства.

Висновки. Таким чином, усвідомлення соціально – економічної, політичної невизначеності, нестійкості в українському соціумі призводить до розуміння того, що наразі він переживає період трансформації.

Одним із першочергових є завдання припинення процесів декласування населення, розмивання меж між стратами. У зв’язку з цим державі необхідно створити умови для збереження важливого соціального прошарку — інтелігенції. Даний прошарок має стати стабілізуючим соціально – політичним чинником. Крім того, представники середнього і малого бізнесу, державні службовці могли б сприяти соціально – політичній і економічній стабільності суспільства.

Даний вельми нечисленний прошарок у майбутньому, за сприятливого розвитку економічної і соціально – політичної ситуації, здатний перетворитися на повноцінний середній клас. Реальне декласування населення у кризових умовах, тобто його люмпенізація, серйозно гальмує утворення середнього класу, стимулює втрату соціальної ідентичності, блокує формування громадянського суспільства.

Масштаби сучасної девіантності руйнують соціум, посилюють стан аномії, девальвують систему наявних соціальних цінностей. В українському суспільстві існують патологічні субкультури, норми яких суперечать загальноприйнятій моралі. Такі відхилення визначаються як групові. Девіантна поведінка є соціальним і психічним явищем, що має відхилення від визнаних норм і законів, пов’язана з антигромадською поведінкою окремих індивідів. Розкрити її причини, визначити ефективні шляхи і засоби профілактики девіації можливо лише за всебічного дослідження феномену поведінки, що відхиляється.

Особливістю модифікації соціуму виступають інтенсивні тенденції деформації стійких у минулому соціальних утворень. Сьогодні багатома нітні зв’язки між соціальними групами, членами суспільства зазнають постійних змін. Процес їх розвитку йде по лінії ускладнення. Спостерігається дезінтеграція насамперед за рівнем доходів між багатими і бідними, і цей розрив постійно збільшується. Відбувається зміна загальної композиції українського суспільства, співвідношення різних груп і прошарків, їх ієрархії, ролевих функцій. Необхідні своєчасне виявлення і наукове осмислення шляхів нинішньої зміни соціального простору у зв’язку з ринковими метаморфозами, дією стратифікації і соціальної мобільності на хід перебігу трансформаційних процесів в Україні.



Номер сторінки у виданні: 66

Повернутися до списку новин