Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Науково - технічне висвітлення проблеми раціональності даржавної бюрократії: український досвід





Наталія Рудницька, аспірант Інституту політології та права Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова

УДК 321(477)

 

У статті подано науково – теоретичне обґрунтування процесів раціоналізації політичних інститутів, які зумовлені вимогою сучасного суспільства, а також підходи і шляхи впровадження ідеї раціональної бюрократії в українському суспільстві.

Ключові слова: громадянське суспільство, влада, політика, держава, бюрократія, раціоналізація, раціональність.

 

В статье дано научно!теоретическое обоснование процессов рационализации политических институтов, которые предопределены требованием современного общества, а также подходы и пути внедрения идеи рациональной бюрократии в украинском обществе.

Ключевые слова: гражданское общество, власть, политика, государство, бюрократия, рационализация, рациональность.

 

In the article the theoretical ground of processes is carried out rationalizations of political institutes, that is predefined by the requirement of modern society, and also approaches and ways of introduction of idea of rational bureaucracy, in Ukrainian society.

Key words: civil society, government, politics, government, bureaucracy, rationalization, rationality.

 

Постановка проблеми. Актуальність науково – теоретичного обґрунтування процесів раціоналізації політичних інститутів, зумовленого вимогою сучасного суспільства, яке динамічно розвивається, є очевидною. Саме на суспільні запити сучасної громадськості бюрократична структура визначає перспективи раціоналізації управлінських структур. Це зумовлює зацікавленість з боку української науки і політичної

практики щодо розгляду проблеми бюрократизації державної сфери, яка призводить до обмеження свободи громадян, до підміни приватної ініціативи державним контролем. Отже, спробуємо на підставі наукових розробок висвітлити теоретичні підходи і шляхи впровадження раціоналізації державної бюрократії, тобто доцільності її організації та розумової обґрунтованості в українському суспільстві.

Значущими в межах цієї статті є наукові розробки вчених з проблеми раціоналізації владних структур в Україні. Отже, до цієї проблеми активно зверталися: Н. Бусова, К. Ващенко, В. Горбатенко, І. Кресіна, А. Кудлай, М. Михальченко, О. Науменко, В. Пугач, В. Селіванов, В. Скиба, О. Хуснутдінов, В. Цвєтков та ін. Так, зокрема, В. Цвєтков, притримуючись ідей М. Вебера, пропонує два чинники забезпечення державної раціональності в суспільстві: а) обмеження адміністративної влади; б) подолання бюрократизму. Вчений також відмічає можливості підвищення якісних показників державного управління, по – перше, через використання механізму контролю над системою адміністративно – державного управління, забезпеченого розгалуженою мережею громадських центрів з вивчення соціальних проблем; по – друге, через публічні обговорення проектів реформ означеної сфери (управління) в пресі, а також на наукових форумах різних рівнів. При цьому політичну роль солідарності, яка забезпечує єдність та цілеспрямоване об’єднання різних соціальних груп і верств навколо основних і визначених державою цілей і цінностей, здатних наповнити соціальним змістом процес функціонування державного апарату, дослідник підкреслює окремо [1, с. 175, 194, 197, 210, 222, 224, 292, 301]. В

ітчизняний науковець О. Науменко зазначає, що успішне й ефективне функціонування державного апарату в сучасних умовах повинно ґрунтуватися на довірі і почутті службового обов’язку державного чиновника, яскравим прикладом якого є функціонування державних службовців країн Західної Європи, США, яким притаманне найрозвиненіше почуття службового обов’язку [2, с. 25–26].

Дослідник К.Ващенко виділяє значущість впливу саме громадянського суспільства на раціоналізацію державної бюрократії й оцінює це як: 1) підтримку діяльності вільних ЗМІ, плюралізм думок, режим «відкритого» функціонування посадових осіб; 2) моніторинг громадської думки, яка пропонує свої оцінки діяльності державних функціонерів, апаратів управління різного рівня; 3) впровадження механізму звітності різних категорій управлінців перед громадськими і представницькими органами [3, с. 31].

Аналізуючи досвід посткомуністичних політичних трансформацій, І. Кресіна обґрунтовує інші шляхи або аспекти раціоналізації бюрократії, а саме: 1) розширення можливостей громадської думки з трансформування сфери державного управління; 2) використання політичних партій з метою стимулювання процесу реформування державного управління, підвищення його ефективності у перехідний період; 3) використання підготовлених аналітичних рекомендацій академічної науки, а також незалежних аналітичних центрів щодо зміни чинної системи органів державної виконавчої влади [4, с. 17–125].

Розвиваючи окремі теоретичні висновки М. Вебера, Н. Бусова обґрунтовує перспективність раціоналізації державної бюрократії у межах чинного права, яке розглядається як головний раціоналізатор сучасних суспільних відносин у різних сферах. На думку дослідниці, добровільні асоціації, масові рухи — це потенційні виразники громадської думки, вплив якої може зумовити прийняття необхідних політичних рішень виключно на рівні законодавчої гілки влади, оскільки остання насамперед формує правове поле, в якому може й повинна розгортатися діяльність бюрократії [5, с. 21, 24–25].

Аналізуючи проблему бюрократії в Україні, під кутом зору визначення джерел, що забезпечують зростання ефективності державної влади, М. Михальченко доводить, що раціоналізацію владних структур насамперед забезпечує: а) реформування системи влади; б) модернізація кадрів (заміна еліт, стримування бюрократії, підготовка кадрів нового типу); в) нормотворчість, яка гарантуватиме правовий захист населення. На думку вченого, у такий спосіб може бути сформовано модернізаційний проект розвитку сучасного суспільства, в тому числі і в Україні, якому притаманний надзвичайно високий мобілізаційний потенціал. Водночас його реалізацію можна підтримати і посилити: а) активнішим включенням у громадське життя політичних партій, громадських організацій, груп інтересів; б) створенням механізмів зацікавленості бюрократії активізацією процесу політичної модернізації [6, с. 92–93]. Так, у свою чергу, В. Селіванов та В. Цвєтков спільно обґрунтовують можливість залучення широкого загалу політичних і громадських організацій, засобів масової інформації («четвертої влади») до процесу кардинального реформування державного апарату України [7, с. 123]. Крім того, В. Цвєтков особливо виділяє роль громадської думки, яка в наших умовах становить одну з небагатьох ефективних перешкод для реалізації шкідливих, як для суспільства, корпоративних інтересів бюрократії. Дослідник загалом негативно оцінює процеси бюрократизації і централізації — на рівні організаційних структур політичних партій, а також масових організацій, що відбуваються в Україні, так само, як і глобальну тенденцію до рутинізації процесу прийняття рішень та інституціоналізації впливу груп інтересів [1, с. 175, 194, 197, 210, 222, 224, 292, 301]. Подібні висновки істотно розходяться з теоретичними оцінками М. Вебера та Ю. Хабермаса, які свого часу наголошували на спроможності бюрократизованих партій, громадських організацій та інституційних груп інтересів істотно обмежити впливовість державної бюрократії. В. Скиба, навпаки, цілком у форматі ідей М. Вебера розглядає громадянське суспільство (точніше, самоорганізовані демократичні організації з власним бюрократичним апаратом) як політичну противагу впливу державної бюрократії. Український дослідник висловлює важливу думку про те, що добровільні асоціації повинні постійно виборювати право доступу, а також контролю над інформацією, необхідною державній бюрократії для прийняття політичних рішень [8, с. 27–29]. Отже, І. Кресіна, В. Цвєтков, В. Селіванов, Н. Бусова, М. Михальченко наголошують на принциповому значенні представників політичної еліти, в тому числі державної бюрократії, вимоги яких визначено як особливо істотні для прийняття українською владою «важливих» політичних рішень для всього суспільства.

Звернемо увагу на наукові роботи В. Скрипнюк, А. Кудлая, В. Пугач, О. Хуснутдінова, які демонструють коло проблем, що є актуальними в контексті нашого дослідження. Так, В. Скрипнюк відмічає роль правової держави і загалом права як особливо дієвих політичних засобів обмеження бюрократизму [9, с. 15]. А. Кудлай виводить істотну значущість реформи, яка полягає в оцінюванні відносин між державною бюрократією і представниками громадянського суспільства як між «надавачами послуг» і «клієнтами», хоча така постановка проблеми виявилася неприйнятною для вітчизняних умов [10, с. 177, 180]. Наприклад, В. Пугач наголошує на тому, що приведення функціонування апарату професійного управління (раціонального) у відповідність до сучасних українських політичних реалій можливе лише за умови передбачення результативності взаємодії бюрократичного апарату із громадянським суспільством. Тому гостро постає потреба, зокрема, в долученні громадян та їх добровільних організацій до процесів підготовки політичних рішень, а також об’єктивного інформування громадськості про діяльність державних органів, що відповідає конституційним гарантіям на отримання громадянами інформації. Окремо наголосимо на значенні розвитку суспільного самоврядування, а також реалізації адміністративно – територіальної реформи, тобто на децентралізації влади як важливого політичного засобу реформування й оновлення державної бюрократії в Україні [11, с. 47–48, 136–137]. О. Хуснутдінов обґрунтовує значення наслідків взаємодії громадського руху з органами державної влади. Аналізуючи практичний досвід функціонування громадських організацій в Україні, він окреслює такі напрями виявлення їх політичного впливу на органи державної влади: 1) лобізм; 2) науково – консультативне супровід процесу законотворчості; 3) самостійне опрацювання проектів законодавчих актів та інших документів з питань місцевого та регіонального розвитку, які надалі передаються суб’єктам законодавчої ініціативи з метою внесення їх на розгляд Верховної Ради або іншим суб’єктам нормотворення; 4) участь представників громадських організацій у діяльності постійно діючих консультативно – дорадчих органів, створених Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України [12, с. 165–167].

Окремі дослідники (Н. Бусова, В. Цвєтков, І. Кресіна) вказують на перспективність раціоналізації бюрократії в Україні засобами впливу саме інститутів громадянського суспільства. Аналіз принципово важливих наукових праць, що висвітлюють відносини громадянського суспільства та бюрократії в країнах сталої демократії, дає змогу виявити домінування узагальнювальних оцінок. Дослідники обмежуються констатацією того, що: а) громадянське суспільство спроможне істотно зменшити всевладдя бюрократії; б) фактична наявність структур громадянського суспільства змушує державну бюрократію активізувати свою діяльність. Українські дослідники також обґрунтовують можливість накопичення інститутами громадянського суспільства важливого практичного досвіду, набутого в процесі впливу на бюрократію. Відмічається і роль громадської думки та ЗМІ для виявлення й оприлюднення фактів корупції в професійному апараті державного управління, тоді як процес соціальної взаємодії добровільних асоціацій громадян і державного чиновництва в Україні (на відміну від країн Заходу) висвітлено недостатньо. Це зумовлено відсутністю спеціального замовлення на теоретичне обґрунтування адміністративної реформи, в межах якої відкривається ширша перспектива для реалізації згаданої взаємодії. Дослідники пострадянських країн (І. Кресіна, О. Науменко) намагалися використати вже відомі аналітичні висновки західних колег до умов своїх країн, що дає змогу продовжувати й активізувати пошуки у напрямі, який передбачає поєднання теорії бюрократії М. Вебера, а також обґрунтувати причини появи: а) раціональної бюрократії у розвинутих країнах, б) неопатримоніальної бюрократії в пострадянських країнах. Наголосимо, що особливу перспективність становить обгрунтування переліку індикаторів, які дають змогу визначити ступінь раціональності державної бюрократії не лише згідно з класичними (професіоналізм, компетентність, дотримання етичних норм тощо), а й сучасними критеріями раціоналізації бюрократії: підзвітність, підконтрольність, прозорість, участь громадськості.

Підсумовуючи зазначимо, що сучасний стан політичного життя нашої країни актуалізує питання незворотності демократичних реформ та процесу пошуку адекватних механізмів модернізації політичних інститутів. Тому важливого значення надається раціоналізації політичної дії, її доцільності, а також і свідомому обґрунтуванню, а політичний дискурс демонструє необхідність проекзаменувати заново фундаментальні передумови політичної взаємодії. Прискорені темпи процесів суспільно – політичної трансформації не тільки вимагають відповідних матеріальних, інформаційних ресурсів, але й характеризуються великим навантаженням на політико – управлінську еліту, а здебільшого на управлінський кадровий корпус, який має бути професійно підготовленим, компетентним, готовим до швидкого реагування на виклики часу і служінню народу України і на благо кожного громадянина. Отже, головною метою змін є вдосконалення суспільних інститутів — таких, як держава та громадянське суспільство, а одним з головних важелів означених процесів виступають професійно підготовлені державно – управлінські кадри, адже саме вони виступають виконавцями та ретрансляторами модернізаційного курсу, що формується за ініціативи так званих представників «верхів», забезпечують врахування інтересів, мають сприяти розумінню населенням позитивів і негативів суспільно – політичної трансформації [6, с. 26–27]. Отже, трансформаційні процеси, їх завершеність та дієздатність великою мірою залежать не лише від вироблення політико – управлінською елітою механізмів їх реалізації, але й від самих виконавців, професійних державно – управлінських кадрів, від яких залежать темпи та кінцеві результати демократичних перетворень [6, с. 73]. Так, актуальними проблемами розвитку сучасної української держави виступають: подолання напруження та конфліктності в українському суспільстві, зокрема шляхом розвитку взаємовідносин громадянського суспільства та влади; побудова конструктивної взаємодії політичних сил та державної влади; врегулювання та подолання протистояння регіонів; підвищення рівня ефективності, відповідальності державної влади і державного управління та самоуправління. Логічним наслідком послідовного здійснення сучасної державної політики України є критичний перегляд її державної кадрової політики: визначення особливостей, законодавчої бази, організаційної структури.

В умовах сьогодення українська держава перебуває у стані незакінченого національного будівництва і раціонально – бюрократичної трансформації в рамках специфічного перехідного демократичного політичного режиму. Проблема полягає в тому, що в Україні так і не була створена раціональна бюрократія в її веберівському розумінні. На цю обставину, наприклад, вказує західний політолог Х. Зон, стверджуючи, що в Україні чітко виявляється неопатрімоніальний тип влади з панівним «бюрократичним» режимом. Учений зазначає, що «в Україні відсутній консолідований, сучасний державний апарат, тому вона є радше непатрімоніальною державою, в якій кожен державний службовець має свій ф’єф (феодальне володіння) і сферу впливу. Державний апарат нагадує павутиння окремих інституцій, які значною мірою заклопотані захистом своїх привілеїв, аніж служінням суспільству» [13, c. 15].

Узагальнимо: переваги раціональної бюрократії для сучасного українського суспільства полягають у налагодженні конструктивної взаємодії елементів державної сфери з урахуванням науково обґрунтованих теорій і концепцій, спрямованих: на їх організаційну ідентифікацію; узгодження посадових повноважень самих державних службовців з правами та обов’язками під час перебування на посаді; посилення правових гарантій, матеріальної і моральної захищеності державних службовців щодо виконання своїх професійних обов’язків; створення чіткого механізму відповідальності шляхом інформування про цілі і завдання установ, організацій та оцінювання виконуваної роботи; перегляд і вдосконалення розподілу посадових обов’язків з метою подолання дублювання повноважень; налагодження відкритого добору і розстановки кадрів шляхом створення всеукраїнського банку даних про наявність вакантних посад в органах державної влади та їх періодичної ротації. Як результат цього бюрократія отримає ознаки ефективної організаційної структури управління (раціональної), в якій працюють компетентні службовці на відповідному професійному рівні.



Номер сторінки у виданні: 71

Повернутися до списку новин